Читати книгу - "Відьомські війни"

Повертаюсь у будинок старенької, на мене чекає вже інший образ. Намагатимусь обдумати свої подальші дії. Тепер коли закляття вичерпані, необхідно скласти інший план пошуку. Нехай образи Сесилії та пані Кемс впливають на моє життя. Знаю одне від пошуку я не відступлюсь в жодному разі. Хай би там що сталось.

Помірною ходою вирушаю до кав’ярні. Зі мною завжди знаходиться улюблена сумочка Клавдії. В якій перебувають найдорогоцінніші для неї речі. Кожен візит в міні-пекарню дещо схожий на попередній. Відрізняється хіба, що деякими дрібницями. Спочатку я повільно іду до кафе. Приходжу завжди в один і той же час. Звісно можу приходити, коли мені заманеться. Просто так зручно, з’являтись в один і той же час. Займаю улюблене місце. Розкладаю речі. Фоторамку ставлю на стіл наприкінці, дістаю черговий роман та очікую на меню. Раніше дивитись на фото гарного такого сповненого життя Рудольфа було тяжко. Перебуваючи другий тиждень в образі старенької, дивитись на фото стає необхідністю. Без щоденного споглядання фотографії біль стає вагомішим. Втрата відчувається так сильно, ніби всі події стались вчора.

Сьогодні Лорейн прийшла дуже пожвавленою, вчорашнє побачення підняло їй настрій. Роуз очікувала подробиць, тому офіціантка не стала стовбичити зі співчутливим поглядом наді мною. Я почала добре розуміти пані Кемс. Лорейн з вдаваним співчуттям, занадто яскраво вираженим, дійсно дратує. Клавдія з цього приводу чинить мудро — ігнорує дівчину.

Розгортаю меню, сторінки якого вже відомі до дрібниць. Всередині знаходжу окремий аркуш.

«Дорогі відвідувачі кафе, сьогодні Естель пропонує вашій увазі нову страву Патанік. Дещо з болгарської кухні, залишайте ваші пропозиції та зауваження. Якщо страва сподобається вам, то вона неодмінно з’явиться на сторінках вже оновленого меню. Пам’ятайте оновлення меню відбувається восени. Тож ви маєте час, внести власні пропозиції. Минулорічна пропозиція щодо реберець з м’ятним соусом стала улюбленою стравою багатьох відвідувачів.

Ми з радістю відкликаємось на цікаві пропозиції. Тому сміливіше, заклад працює перед усім для вас».

Спогади пані Кемс нагадали смак згаданої страви у меню. Смакота, особливо в поєднанні з м’ятним соусом. Я вирішила замовити реберця, нову страву патанік, склянку води, лимонад. На десерт я вибрала страву під впливом емоцій образу — шоколадний штрудель. Відчуття, ніби хтось знову дав ляпасу. Я повернулась спогадами до родини, нашого сімейного милого святкування закінчення школи. Запитання Аманди, реакції батька і мами. Моє свято, маленький тріумф перетворився на руїну. Відразу захотілось покликати Лорейн та замовити щось інше, що завгодно. Стримує одне не в правилах пані Кемс змінювати своє рішення. Їй дійсно подобається шоколадний штрудель, і літня жінка періодично замовляє такий калорійний десерт. Вона ніколи не слідкувала за вказівками лікаря. Споживала надто жирну, смажену, копчену, перчену, солону чи солодкувату їжу. Без різниці, така дрібниця як власне здоров’я мало її хвилювала. Відмовлятись від чогось не було сенсу. Лікар неодноразово повторював, що подібний спосіб харчування скоротить тривалість життя мінімум років на 10. Відсвяткувавши 70 річчя Клавдія на подібні зауваження подумки відповідала: нехай би скоротилось. На жаль як справжній жарт здоров’я у неї залишалось стабільним. Тому померти передчасно їй не повинно загрожувати.

Через 15 хвилин з’явився Нейт. Одягнутий у спортивну куртку, темні джинси та синю футболку. Виглядав він як звичайно. Тобто звичайним для нього стало виглядати не особливо гарно. Волосся стало довшим. У нього була більш коротша стрижка. Обличчя змарніле, цікаво він спить чи скільки годин на добу витрачає на сон? Виглядає юнак дуже виснаженим.

Я куштує нову страву. Непогано. Пані Кемс не до вподоби подібні страви. Загалом мені смакує добре. Реберця ж заслуговують відзнаки. М'ясо дуже ніжне, соковите. М’ятний соус підкреслює найкращі смакові якості страви, справжнісінька насолода.

Розгортаю книгу, та занурююсь в інший роман. В маєтку знайшла роман Шарлоти Бронте «Вілет». Читаю хвилин 15 не більше. Відриваюсь від книги та дивлюсь на фотографію Рудольфа. Нейт також дивиться на фотографію нареченого пані Кемс. Я продовжую читати. Лорейн приносить шоколадний штрудель.

Моя магія сильніша ніж була, та в цей момент навіть магія не змогла згладити усіх моїх емоцій. Образ Клавдії не домінував наді мною, власні емоції перший раз за час перебування у чужих образах взяли гору. Я згадала дім, все чим дорожила. Гіркота заповнила моє серце. Біль стиснув його так, що аж дихання стало нерівним. Сварка з мамою мучила мене давно. Я намагалась ігнорувати емоції пов’язані з мамою. Водночас із-за шматка десерту вони опинились на поверхні. Бажання втекти закралось всередині та щосекундне повторювало: біжи, біжи. Здоровий глузд вказував протилежне: ти не можеш вибігти з кав’ярні немов навіжена. Літні люди зазвичай не бігають від шматка штруделя. Декілька хвилин я намагалась опанувати себе. Погляд на Рудольфа змусив повернутись до реальності. Я зробила те, що повинна була зробити, взяла шматок десерту і почала їсти. Повільно пережовуючи, я не відчувала смаку, здається їси вату. Закінчивши власну місію зі знищення десерту, я розрахувалась та почала збиратись. До мого столика підійшла Лорейн, забрала рахунок і жваво побігла на кухню. Роуз обіцяла показати щось цікаве. Нову ультра модну білизну, що її придбала спеціально для подруги. Серед відвідувачів нікого не було, окрім Нейта і мене. Клієнти кав’ярні зрозуміли одне попадатись на очі Клер небезпечно, а попадати в кафе, коли там є Нейтан до того ж в поєднанні з пані Кемс — найвеселішої та життєрадісної відвідувачки кафе — нестерпно. Більшість клієнтів уникало дивитись на похмурого хлопця. Неподалік якого сидить чудернацька бабця з незрозумілою історією кохання.

Нейтан побачивши, що я збираюсь підійшов до мого столика. Я почала хвилюватись, та потім вирішила залишити ситуацію на закляття. Образ пані Кемс дозволить не видати себе.

— Вибачте, пані Кемс, я знаю моє запитання видасться дивним. Тим не менш мушу запитати. Як ви пережили втрату коханої людини, того молодого чоловіка з фотографії?

Закляття підказувало мені відповідь, ту що могла дати тільки пані Кемс. Чомусь запитання Нейтана не роздратувала її. Вперше за багато років, вона могла відповісти, не комусь там зовсім сторонньому, а Нейтану.

— Багато хто казав, що час лікує. А чи це справді так? — ого мабуть сьогодні історичний момент. Якби Лорйен і Роуз почули, що пані Кемс розмовляє вони точно самі втратили дар мови. Небагато слів, зовсім незрозуміла відповідь. Нейт з вдячністю кивнув, залишив гроші на своєму столику і покинув кафе раніше, ніж зазвичай.

Я поважною, повільною ходою наблизилась до виходу. Одна думка не даватиме мені спокою дорогою до будинку — запитання Нейтана. Як