Читати книгу - "Пасажир"

його. Він насторожився немов звір і прислухався. То був потяг. Брязкаючи, він рухався залізничною колією, і земля аж вібрувала. Крайовий експрес, зрозумів він.

Поїзд помалу котився праворуч від нього. Жовто-червоний локомотив тягнув за собою низку вагонів, як ото в’язень волочить свої кайдани. Фрер хутко зиркнув ліворуч: убивця вже був близько, та ще не помітив його. Якби якимось дивом йому пощастило опинитися потойбіч колій, він урятувався б. Поки потяг буде повзти, він зуміє врятуватися. Гуркіт уже став оглушливим. Потяг був за декілька метрів і ще збавив ходу. Фрер заховався за сосною. Та встиг побачити, як убивця позадкував.

Туди, за колії.

Ховаючись за потягом, Фрер схопився на ноги. Вагон… Другий… Секунди тривали і тривали, неначе були вилляті з олива. Всього кілька метрів… Третій вагон… Четвертий… Колеса грюкали по рейках, викрешуючи іскри. Коли п’ятий вагон, останній, порівнявся з Фрером, він вибіг навздогін.

Простягнувши вперед руку, ухопився за клямку дверей. Ноги ковзали по жорстві, він мало не впав, та втримався і дотягнувся до клямки другою рукою. Його пальці вхопили холодний метал. Декілька метрів його просто тягнуло за поїздом, та потім він зібрався на силі, шарпнувся і вискочив на підніжку.

Несамохіть натиснув на клямку. Замкнено. Він спробував ще раз. Струмені дощу шмагали його по обличчю. Вітер притиснув його до вагонних дверей. Фрер уперто сіпав за клямку. Вона мусить відчинитися. Він повинен вибратися з цієї…

І тоді крізь вії, що злиплися від дощу, він угледів їх. Двох озброєних чоловіків, які стояли трохи віддалік біля залізничних колій. В одного в руках був чорний футляр із хромованими кутиками, як ото в музик чи діджеїв. Другий ховав зброю під плащем. Фрер притиснувся до дверей.

Тепер він був як на долоні. Убивцям досить обернути голови, і вони побачать його. Та диво все ж таки сталося. Коли він, зважившись, усе ж таки глянув на них, стало видно, що вони біжать до «вольво». Либонь, подумали, що він ховається за ним. Поки второпають, що він обрав інший спосіб порятунку, він буде вже далеко.

Хоч, може, не так і далеко. Потяг збавив ходу, під’їжджаючи до станції Ґетарі. Фрер ще раз сіпонув клямку. І вона піддалася. Він заліз до вагона.

Потяг зупинився.

У нього втупилися десятки здивованих очей. Мокрий, розхристаний, обліплений листям з піском й пиляками дроку. Він ледве усміхнувся, перепрошуючи й одночасно силкуючись довести до ладу костюм. Пасажири відвернулися. Матіас знесилено опустився на сидіння і голову втягнув у плечі.

— Гей, з вами все гаразд?

До нього промовляв якийсь дідуган, що сидів за декілька метрів далі.

— Я бачив, як ви мчали. Ви що, з глузду зсунулися?

Фрер промовчав, бо не зміг знайти слів, щоб погамувати ту лють. Від дідугана аж пашіло ненавистю і в’їдливістю.

— Що ви оце коїте, га? Ви ж ризикуєте не лише собою, а й життям інших людей! А якби ви впали? Спершу вам начхати на правила, а потім дивуєтеся, що скрізь такий безлад!

Фрер насилу всміхнувся, наче перепрошував.

— Еге ж, смійся, дурнику! — дід уже звертався до нього на «ти». — Таких, як ти, треба до в’язниці запроторювати!

Сказавши, він підвівся і рішуче попрямував до виходу. Фрер звів дух. Серце його калатало, він тихенько поглядав на перон. Убивці могли з’явитися щохвилини. Що їм варто обійти вагони й оглянути пасажирів? То були найдовші секунди в його житті. Аж двері зачинилися. Потяг помалу рушив уперед.

Йому трохи полегшало.

Він навіть злякався, щоб не розслабився сфінктер.

— Не гнівайтеся на нього…

Ще один пасажир підвівся зі свого місця і сів навпроти Фрера. Господи, та що їм треба від мене? Він мовчки глянув на чоловіка, що приязно усміхався йому.

— Не кожен може збагнути чужі труднощі…

Фрер і далі стежив за проходом поза його спиною, що закінчувався дверима до тамбура, який поєднував п’ятий і четвертий вагони. Вони ж могли сісти до будь-якого вагона… І зараз з’являться…

— Ти що, не впізнаєш мене?

Фрер здригнувся. Чому цей чолов’яга каже йому «ти»? Він глянув йому в обличчя. Геть незнайомий. Колишній пацієнт центру П’єра Жане? Чи сусід із кварталу Флемінґ?

— Марсель. Рік тому, — тихо сказав той. — Пуент-Руж. Гуртожиток «Еммаус».

Матіас утямив, що це якесь непорозуміння. Чоловік поплутав його з якимось бурлакою, якого, певне, знав у Марселі. З огляду на його зовнішній вигляд, воно й не дивно.

— Данієль Ле Ґен, — сказав чолов’яга, потискаючи йому долоню. — Я завідував продажами в «Еммаусі». Мене прозивали Лакі-Страйк, бо я не випускаю із зубів цигарки. — Він підморгнув Фрерові. — Що, згадав тепер?

Фрер насилу розтулив губи і видушив із себе:

— Вибачте, ви помиляєтесь. Я ніколи не був у Марселі.

— Хіба ти не Віктор? — чоловік нахилився нижче і змовницьки прошепотів: — Хіба ти не Віктор Януш?

Матіас не відповів. Це ім’я йому говорило щось, та він ніяк не міг згадати, де і за яких обставин чув його.

— Ні. Мене звати Фрер. Матіас Фрер.

— Ох, тоді перепрошую!

Фрер знай дивився в його обличчя. Те, що він прочитав у його очах, йому геть не сподобалося. Суміш співчуття і хитрості. Либонь, цей добрий самарянин звернув увагу, хоч і з запізненням, на якість його вбрання. І подумав, що Віктор Януш зумів вилізти з багна, тож не хоче, щоб йому нагадували про його ганебне минуле. Але де ж він чув це прізвище?

Фрер підвівся. Чоловік торкнувся його руки і дав йому візитну картку.

— Ось, візьміть… Про всяк випадок. Я буду тут ще декілька днів.

Фрер глянув на картку і прочитав:

Данієль Ле Ґен

Компаньйон «Еммауса»

06 17 35 44 20

Він поклав візитку до кишені, навіть не подякувавши тому, хто її дав, і пересів на інше місце, за декілька рядів. У голові було справжнісіньке сум’яття. Він думав про вбивць. Про Патріка і Сільвію, які щойно загинули в нього перед очима. А тепер його ще й мають за когось іншого…

Він сидів, притулившись чолом до шибки, і дивився на море, розмите пацьорками дощу. По хребту повз вогкий і заразом палючий страх. Та напруга потроху покидала його. Потяг мчав чимдуж уперед. Пасажири дрімали, тож він заспокоювався. Незабаром він буде в Бордо. Спершу піде до комісаріату. Розкаже все Анаїс. Може, вона вже з’ясувала, чиє то «ауді» моделі Q7. Вона проведе розслідування. Знайде пояснення всьому.