Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

і страшенно хотілося спати. Так хотілося, що вона навіть не роздягнулася.

– Тепер злягло і наше золотце, – засинаючи, почула Маргарита. Вона провалилась у сон, твердо переконана, що прокинеться о четвертій, бо треба було конче запастися харчами на вихідні.

Та прокинулася Маргарита аж о сьомій, голова в неї все ще боліла, але її вже не трусило. їй було страшенно гаряче. Вона хотіла зіскочити з-ліжка, та не змогла. Ледве-ледве вдалося звестися на ноги. «ПІ ляк трафить», – пробурмотіла дівчина і маленькими непевними кроками почимчикувала до вітальні.

Там вона побачила дуже незвичну і зворушливу картину. Мама сиділа у кріслі-гойдалці з ковдрою на колінах і горнятком чаю в руці. Марі-Луїза напівлежала у фотелі з пледом на колінах і котом Сепі на руках. Меді та Пепі вмостилися на канапі. Усі четверо слухали Гінцеля, який присів на краєчку канапи і читав уголос казку про старанну Лізу.

– Як справи, золотце? – спитала мама.

– У золотця температура, це відразу видно, – сказала Марі-Луїза.

– Тихо! – гукнула Меді, а Пепі закричав: «Читай далі!» Маргарита присіла на підлозі біля мами і поклала голову їй на коліна.

– Читай далі, Гінцелю, – сказала вона. Мама погладила Маргаритині кучері.

Старанна Ліза мовила голосом Гінцеля: «Я вже не можу тримати двері!» Кіт мовив Гінцелевим голосом: «Тоді, Лізо, нехай вони відчиняться!» Ліза відпустила двері, і три розбійники з жахом повтікали, залишивши горщик із золотом.

Гінцель закрив книжку.

– Така дурня! ~ сказала Меді. – Двері занадто важкі. З ними не можна вилізти на дерево!

– В казці можна, – заперечив Пепі.

– Бо казки дурні! – закричала Меді.

– Сама ти дурна! – заверещав Пепі. Гінцель сказав:

– Двері були з пінопласту, дуже легенькі!

– Пінопласту тоді не було! – не вгавала Меді.

– В казці були, – сказав Гінцель.

– Ні, ні, ні! – верещала Меді.

– Так, так, так! – верещав Пепі.

Галас стояв нестерпний. Кожне слово відлунювало Маргариті в голові, наче її стукали по черепу молотом. А ще різало очі світло.

– Чого ви мене не розбудили? – спитала Маргарита маму. -Я ж хотіла піти за продуктами. Завтра субота. Нам потрібні якісь харчі на вихідні. Коли я завтра прийду зі школи, магазини вже зачиняться!

– У тебе грип, – сказала мама. – Ти не можеш іти за продуктами. І до школи ти завтра не підеш. Гінцель нам усе купив. У нас тепер усе є!

– То я піду назад до ліжка, – пробурмотіла Маргарита. Вона хотіла встати, але в неї так запаморочилось у голові, що вона мало не впала. Гінцель допоміг їй підвестися з підлоги.

– Маргаритко, моя квітко, – сказав він, підтримуючи дівчину. – Ти гаряча, як піч на Різдво! – Він звернувся до мами. -Може, їй зробити холодний компрес на груди, проти гарячки?

Маргаритина мама похитала головою, однак Марі-Луїза підтримала цю ідею. Вона сказала, що компрес у будь-якому разі кращий за піґулки, і пояснила Гінцелеві, де знайти для цього старі рушники.

Холодний компрес – це було найбільше страхіття для Маргарити! Нічого у світі не було для неї жахливішого за мокрий холодний рушник на розпашілому від гарячки тілі!

Маргарита запротестувала:

– Ніяких компресів! Я не люблю компреси! Справді! Я не дам, щоби мені робили компрес! Навіть не мрійте!

– Але, Маргаритко, моя квітко, не будь дурепою! – Гінцель повів Маргариту в її кімнату, посадив на ліжко і хотів допомогти їй роздягнутися.

Маргарита ніяк не могла заспокоїтися.

– Гінцелю, ніякого компресу, – скиглила вона. – Тільки не компрес! Я помру, якщо мені зроблять компрес, чесно, Гінцелю!

– Руки вгору, – скомандував Гінцель, намагаючись стягнути з Маргарити светр.

Маргарита послухалась, але не припинила скаржитися:

– Правда, Гінцелю, я не переношу компресів! Чесне слово! В мене буде інфаркт!

– Гепу вгору, – наказав Гінцель, і після того, як вона виконала наказ, стягнув із неї джинси.

– А де твоя льоля? – спитав Гінцель. – Чи ваша величність, відходячи до сну, не мають на собі нічого, крім «Шанелі номер п'ять»?

Маргариті не хотілося жартувати. Вона не відповіла Гінцелеві, а тільки покивала головою, що мало означати: «Я сплю без нічної сорочки. І без «Шанелі номер п'ять». Але Гінцель не зрозумів цих жестів і почав шукати нічну сорочку. Він відчинив Маргаритину шафу. На внутрішньому боці дверцят було приклеєне фото Флоріана Кальба у форматі А4. Роздивившись Флоріанову колґейто-ву посмішку, Флоріанові пальмолівові кучері, Флоріанів тюнсо-вий носик і Флоріанів ковбойсько-мальборівський погляд, Гінцель пробурмотів: «Ну-ну», – і зачинив шафу.

Якби Маргарита не була паралізована страхом перед компресом, вона би пояснила Гінцелеві, що це фото не має абсолютно ніякого суттєвого значення, бо його жартома почепила в шафі Ґабріела. «Кожен робітник має в шафі фотку якоїсь зірки», -сказала вона і приклеїла Маргариті красунчика Флоріана.

Але в той момент Маргарита не мала сили пояснити це Гін-целеві. Вона тільки залізла під ковдру, натягнувши п до підборіддя.

– Якщо ти поставиш мені холодний компрес, Гінцелю, – пригрозила вона, – я не буду більше з тобою розмовляти, чесно! Ніколи в житті. Компреси – це найпідліше, що може бути!

– Гінцелю, облиш це, – гукнула з-за дверей вітальні мама. -Наше золотце має компресофобію! Змалечку. Тут нічого не вдієш!

Маргарита розплакалася. Хлипаючи в подушку, вона видавалася сама собі доволі дурною. Дівчина не могла пояснити, чому плаче, та в неї було таке переконання, що вона має повне право на сльози.

Гінцель присів біля неї навпочіпки.

– Маргаритко, моя квітко, – прошепотів він. – А чи не маєш ти фобії до оцтових обтирань?

– Ні, – схлипнула Маргарита. – До оцтових обтирань я цілком байдужа!

– Тоді все о'кей. – Гінцель погладив Маргариту по плечі. -То я тобі зроблю оцтові обтирання, як каже моя бабуся-баронеса, вони ні чим не гірші.

Через півгодини Маргарита вже геть заспокоїлась і мирно лежала в ліжку, оповита кислим оцтовим смородом. Гінцель присів біля неї:

– Маргаритко, моя квітко, а ти можеш бути доволі істеричною. Це для мене новина!

– Це тільки через компреси! – сказала Маргарита і посміхнулася. – Вони для мене – як символ безсилля. Коли я була мала і хворіла, мені їх завжди робили, а я не могла опиратися. На тебе кладуть ці крижані штуки, загортають тебе в них, а ти кричи, скільки влізе. І нічого не допомагає! В такі моменти я завжди усвідомлювала, які вони всесильні!

Гінцель простягнув Маргариті велику склянку якогось рожевого соку.

– Випий, – сказав він. – Там усі вітаміни, від А1 до Я7. І особливо багато вітаміну