Читати книгу - "Поза часом"

Циклону Моліні мене відрекомендував малюк Хуарес якось увечері після боїв, Хуарес невдовзі подався до Кордоби на підробітки, а я й далі час від часу зустрічався з Циклоном у кав’ярні на вулиці Майпу — зараз її вже немає — майже кожної суботи після боксу. Можливо, ми заговорили про Маріо Прадаса ще того, першого разу — Хуарес був одним із найпалкіших уболівальників Маріо, хоча не більшим за Циклона, бо Циклон був спаринг-партнером Маріо, коли той готувався до поїздки в Сполучені Штати, і пам’ятав про Маріо багато чого — і як він бив, і його знамениті пригинання до самого помосту, і чудовий удар лівою, і незворушну стійкість. Ми всі стежили за кар’єрою Маріо, і коли після боксу зустрічалися в кав’ярні, хтось неодмінно згадував Маріо, і тоді розмови за столиком вщухали, хлопці мовчки курили, а тоді починалися спогади, зауваження, часом суперечки про дати, суперників і поєдинки. Тут Циклон мав перевагу над іншими, він мав що сказати, бо був спарингпартнером Маріо Прадаса, до того ж вони приятелювали, він завжди згадував, що саме Маріо домовився про його перший кваліфікаційний бій у Луна-парку в ті часи, коли ринг приваблював більше претендентів, ніж ліфт у якомусь міністерстві.

— Я тоді програв по очках, — повторював у таких випадках Циклон, і ми всі сміялися, нам здавалося кумедним, що він так кепсько віддячив Маріо за послугу. Однак Циклон не ображався, а надто на мене, адже Хуарес сказав йому, що я не пропускаю жодного бою й нібито я така собі ходяча енциклопедія в усьому, що стосується чемпіонів світу, починаючи від Джека Джонсона. Можливо, через те Циклон полюбляв зустрічатися зі мною суботніми вечорами в кав’ярні сам-на-сам і довго розмовляти на спортивні теми. Йому подобалося дізнаватися про часи Фірпо, для нього це були справжні легенди, і він тішився, мов хлопчак; Гіббонс, Танні, Карпентьєр — я переповідав йому якісь подробиці, я й сам полюбляв витягати на поверхню спогади, які не цікавили ні мою дружину, ні дочку, сам розумієш. До того ж

Циклон і далі брав участь у кваліфікаційних боях, вигравав і програвав приблизно по-рівному, не просуваючись нагору: він був із тих, кого публіка знала, але не відчувала особливих симпатій, лише один чи два голоси зрідка підтримували його під час нудного додаткового поєдинку. Тут нічого не вдієш, і він це знав, він не володів сильним ударом, йому бракувало техніки, а в наш час було стільки вправних легковаговиків; звісно, я не казав йому цього, говорив, що він пристойний боксер, який заробляє свої кілька песо, б’ючись так, як тільки може, з однаковим гумором, незалежно від того, виграв чи програв; він був наче тапер у барі чи актор другого плану, розумієш, робив свою справу якось байдуже, я ніколи не помічав, щоб після матчу він якось змінився; Циклон заходив до кав’ярні, якщо не був дуже побитий, ми пили пиво, а він чекав на коментарі й вислуховував їх, лагідно посміхаючись, розповідав мені власну версію бою, як він бачив це на рингу, часом вона дуже відрізнялася від моєї, побаченої з партеру, ми раділи або мовчали, залежно від обставин, пивом відзначали перемогу чи загоювали рани, гарний хлопець Циклон, друзяка. І треба ж було, щоб це сталося саме з ним, він і сам не зрозумів до пуття чому, в такі речі і віриш, і не віриш, а почалося все зненацька, після бою, який він програв, а тоді другий закінчив у нічию, було це восени, а от якого року, не пам’ятаю, стільки часу збігло.

Знаю лише, що перед тим, як це почалося, ми знову говорили про Маріо Прадаса й Циклон істотно переважав мене, коли йшлося про Маріо, про нього він знав більше, ніж будь-хто, хоча й не поїхав із ним до Сполучених Штатів на бій за звання чемпіона світу, бо тренер відібрав лише одного спаринг-партнера, бо в Сполучених Штатах їх удосталь, і він узяв Хосе Каталано, але все одно Циклон був у курсі всього завдяки приятелям і газетам, у курсі всіх поєдинків, виграних Маріо аж до того вечора, коли той бився за звання чемпіона, і того, що сталося згодом і чого ніхто з нас не міг забути, але Циклону було гірше за всіх, це була наче рана, що вчувалася в його голосі й тьмяніла в очах, коли він про це згадував.

— Тоні Джарделло, — повторював він. — Тоні Джарделло,

скурвий син.

Я ніколи не чув, щоб він обзивав когось, хто перемагав його самого, в кожному разі він їх не матюкав. Те, що Джарделло здолав Маріо Прадаса, не вміщалося у нього в голові, а мірою того, як він дізнавався про той бій, з подробиць, які він складав до купи, читаючи газети й вислуховуючи очевидців, у глибині його душі міцніло відчуття, що він не прийме цієї поразки; він мовчки шукав хоч якогось пояснення, яке б змінило все, що зберігала його пам’ять, а надто те, що сталося потім, коли Маріо не зміг оговтатися після нокауту, який за десять секунд переінакшив усе його життя, бо після того випадку воно нестримно покотилося вниз, два-три насилу виграних чи зведених унічию поєдинки з типами, які доти не встояли б проти нього й чотирьох раундів, а далі забуття й за кілька місяців смерть, та й помер Маріо наче собака від якоїсь такої хвороби, що навіть лікарі не збагнули, що це з ним було, і до того ж у Мендосі, де він не мав ні вболівальників, ні друзів.

— Тоні Джарделло, — повторював Циклон, втупившись у пиво. — Скурвий син.

Лише одного разу я наважився сказати йому, що ніхто не сумнівався в перевазі Джарделло над Маріо, і найкращий доказ того — те, що він і через два роки залишається чемпіоном світу, тричі захистивши свій титул. Циклон вислухав мене мовчки, я ніколи більше йому цього не казав, але й він відтоді вже ніколи не лаявся, наче щось зрозумів. Певно, я дещо плутаюсь у часі, либонь, саме тоді й відбувся його поєдинок — уже наприкінці, оскільки того вечора нічого кращого не було — з шульгою Агінагою, коли Циклон, провівши перші три раунди в звичній манері, на четвертий вихопився на ринг,