Читати книгу - "Пірат"

стіл. За столом сиділо чотирнадцять чоловік, кожен намагався перекричати сусідів, щоб усі почули його голос у гуркоті дискотеки.

Жак балакав з англійкою, що сиділа праворуч від нього. Вона була акторка, щойно завершила зйомки в картині з Пітером Селлерсом і була з людьми, що приїхали на вихідні з Парижа. Джордана почала збирати їх на пляжі цього ж таки полудня і остаточно укомплектувала цей гурт у «Л'Ескалі», де вони попили коктейлі та повечеряли. А десь опівночі подалися до дискотеки.

Причиною, з якої вона зібрала цілу компанію, було те, що Жак їй набрид. Він забагато дозволяв собі і вважав, що має на це право. Багато чим він скидався на жінку, але на відміну від жінки гадав, що весь світ обертається навколо його півника. Він почав набридати їй. Здавалося, що, окрім спорадичних контактів з представниками чоловічої статі, навкруги не було нічого надійного. Власне з нудьги вона і закурила марихуану. Як правило, на людях вона її ніколи не курила. Та коли в дамському туалеті одна англійка запропонувала їй косячок, вони простирчали там до тих пір, аж доки випалили всі сигарети.

Після того вечоринка для неї стала нестямно цікавою. Їй здавалося, що вона ніколи в житті не сміялася більше, аніж цього вечора. Всі були нестерпно розумні та дотепні. Зараз їй хотілося танцювати, але всі поринули в балачку.

Вона підвелася зі стільця і попрямувала до танцювального майданчика одна. Пробившись крізь натовп, вона стала танцювати. Щаслива, що перебуває на півдні Франції, де нікому не здається дивним, що жінка чи чоловік хоче танцювати наодинці, вона заплющила очі і віддалася музиці.

Коли вона розплющила очі, перед нею танцював високий пристойний чорношкірий чоловік. Він піймав її погляд, та вона не забалакала. Вона помітила його ще вдень на пляжі, пізніше вона бачила його під час коктейлю, він був у барі «Л'Ескаля», а зараз він — тут. Так, він сидів за столиком недалеко від неї.

Він рухався фантастично гарно, його тіло прямо переливалося під сорочкою, яка була розстебнута до пояса і зав'язана вузлом якраз над ніби приклеєними чорними джинсами. Вона почала рухатися з ним в такт.

За хвилину вона запитала:

— Ви — американець, чи не так?

Вимова у нього була південна:

— Як ви взнали?

— Ви танцюєте не так, як француз: вони сіпаються вгору-вниз, англійці підстрибують і присідають.

— Мені це ніколи й на думку не спадало,— засміявся він.

— Ви звідки?

— Із штату «Білої бідноти»,— відповів він. — Джорджії.

— Я там ніколи не бувала,— сказала вона.

— Ви небагато втратили,— сказав він. — Тут мені краще. Бо там ми ніколи не змогли б отак.

— До цих пір? — спитала вона.

— До цих пір,— відповів він. — Люди там не змінюються.

Вона промовчала.

— Je m'appelle Gerard[29],— сказав він.

Вона була вражена. У нього була паризька вимова, без найменшого акценту.

— Ви добре говорите по-французькому.

— А як же інакше,— сказав він. — Мої батьки послали мене сюди до школи, коли мені минуло вісім років. Я повернувся, коли вбили мого батька,— мені тоді було шістнадцять, та я не зміг там прижитися. Я повернувся до Парижа зразу, як тільки зібрав трохи грошей.

Вона знала, скільки коштує навчання у французькій школі, сума кругленька. Його сім'я, мабуть, грошики мала.

— А чим займався твій батько?

Його голос прозвучав спокійно.

— Він був звідник. Та він знімав вершки скрізь. Але ж він був чорний, і білим це було не до вподоби, тож вони і підрізали його в глухому провулку, а звинуватили перехожого негритоса. Потім вони самі того негритоса повісили, і все було о'кей.

— Вибач.

Він знизав плечима.

— Мій батько говорив, що одного дня з ним так і вчинять. Він не скаржився. Життя в нього було привільне.

Музика ревонула фіналом, а коли програвач завів повільний танець, з майданчика натовп схлинув.

— Приємно було з вами поговорити,— сказала вона, рушаючи до столу.

Він спинив її, узявши за лікоть.

— Не треба вам туди повертатися.

Вона мовчала.

— Здається мені, ви жінка рішуча, а там сидять одні лопухи,— сказав він.

— Що ви задумали? — спитала вона.

— Діяти. Це те, що я успадкував від мого батька. Я рішучий чоловік. Чому б нам не зустрітися надворі?

Вона знову промовчала.

— Я бачив, як ви розглядалися навколо,— сказав він. — Ця компанія вам ні до чого. Він усміхнувся. — Чи доводилося вам коли-небудь спробувати з чорношкірим?

— Ні,— відповіла вона. Вона таки ніколи не пробувала.

— Хоч вони й вихваляють себе, та я кращий за всіх,— сказав він.

Вона поглянула в бік столу. Жак все ще був заглиблений у розмову з англійкою. Він, мабуть, і не помітив, що вона вийшла з-за столу. Вона повернулася до Жерара.

— Гаразд,— сказала вона. — Але у нас не більше години. Потім я піду.

— Години вистачить,— засміявся він. — За годину я промчу тебе до місяця і назад.

Розділ другий