Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

над річкою. Білі електричні пороми курсували вперед і назад, перевозячи шанувальників на західний берег, де на них чекав оглядовий потяг із 13 відкритими платформами з трибунами та білими поручнями. О 17:00 більш ніж 75 тисяч людей вишикувалися на обох берегах річки, сидячи на пляжах, стоячи на пристані, умостившись на дахах, схилах і насипах уздовж перегонових доріжок, потягуючи лимонад і обмахуючись програмками змагань.

Перегони першокурсників були призначені першими, на дистанцію 3.2 кілометра, а потім із годинними інтервалами мали відбутись змагання юніорських команд на дистанцію 4.8 кілометра і, нарешті, основних університетських команд на дистанцію 6.4 кілометра. Коли Джо і його екіпаж виводили свій човен «Місто Сіетл» від елінга на річку, вони мали змогу вперше добре поглянути на видовище регати в Поукіпзі. Точно за 1.6 кілометра вгору по течії від ширяючого, павукоподібного двокілометрового сталевого прольоту старого залізничного мосту, збудованого в 1889 році, низка 7 однакових човнів на якорі простяглася через річку, щоб сформувати стартову лінію. У кожному човні сидів офіційний представник, готовий утримувати корму човна, призначеного на цю доріжку, доки не вистрілить стартовий пістолет. На 800 метрів нижче від залізничного мосту знаходився новий автомобільний міст, на якому стояли десятки інших офіційних представників. Між двома мостами і нижче до фінішу річка була забита яхтами на якорі, а їхні тикові палуби переповнювали вболівальники перегонів, багато з яких носили новенькі морські білосніжні костюми і яскраво-сині фуражки із золотими галунами. Каное і дерев’яні моторні човни снували серед яхт. Лише 7 перегонових доріжок залишали посередині річки чіткі й відкриті смуги води. Недалеко від фінішу блискучий білий 76-метровий катер берегової охорони «Шамплейн» стояв прив’язаний у тіні похмурого сірого есмінця ВМС США. Екіпаж останнього прибув, щоб повболівати за мічманів із Аннаполісу. Вгору і вниз по річці різноманітні парусні судна з чорними корпусами — шхуни і шлюпи, віком починаючи від минулого століття, також стояли на якорі. Яскраві ряди морських вимпелів звисали з їхніх снастей.

Коли човни першокурсників підійшли до припнутих човнів на стартовій лінії, катери тренерів стали позаду своїх екіпажів. Їхні бортові двигуни гуркали і клекотіли на холостому ходу, випускаючи білі клуби вихлопних газів із вируючої води за ними. Слабкий запах дизельного палива висів над річкою. Том Боллес, у своєму щасливому капелюсі, в останню мить прокричав інструкції рульовому Джорджу Моррі. Вашингтон був на третій доріжці, поряд із «Помаранчевими Сіракузами» на другій доріжці. Їх тренував легенда веслувального спорту, 84-річний Джим Ейк «Десятка», відомий тим, що вперше веслував у змаганнях у 1863 році, наступного дня після битви при Геттисберзі. «Помаранчеві» виграли три з останніх чотирьох чемпіонатів серед першокурсників, вони були чемпіонами, що відстоюватимуть своє звання, та вважались фаворитами перегонів.

Спека спала всього на градус чи два. Натяк на північний вітер злегка збрижував воду, що набула тепер свинцевого кольору у передвечірньому серпанку. Вимпели на парусних суднах ліниво колихались. Коли хлопці Вашингтона подали човен назад на стартову позицію, офіційний представник у заякореному човні на третій доріжці простягнув руку і схопився за їхню корму. Моррі гаркнув на Джорджа Лунда попереду, щоб той випрямив ніс човна. Потім він підняв руку, сигналізуючи стартерові, що його човен готовий веслувати. Джо Ранц глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись. Роджер Морріс регулював свій захват весла.

За пострілом стартового пістолета Сіракузи відразу ж вискочили наперед, веслуючи із частотою 34 гребки, за ними йшов Вашингтон із 31 гребком. Усі інші — Колумбія, Рутгерс, Пенсильванія і Корнелл — почали відставати майже відразу. На дистанції 400 метрів униз по річці здавалося, неначе «Помаранчеві Сіракузи», як і передбачалось, мітять у лідери. Але на позначці 600 метрів Вашингтон підкрався і випередив їх, не піднімаючи частоти ходу. Коли лідери промчали під залізничним мостом позначку 1.6 кілометра, офіційні представники на мосту дали залп із трьох ракет, який означав, що човен Вашингтона на третій доріжці був попереду, але залишалося пройти ще другу половину дистанції. Поволі ніс човна Сіракуз увійшов у поле зору Джо, тільки-но починаючи відступати позаду нього. Він проігнорував це, зосередившись на веслі в його руках, сильно і плавно протягуючи його, веслуючи комфортно, майже без болю. На позначці 2.4 кілометра хтось у човні Сіракуз зловив краба. «Помаранчеві» на мить запнулися, та майже відразу відновили свій ритм. Але це вже не мало значення. Вашингтон був на дві з половиною довжини попереду. Корнелл, який ішов третім, майже зник із поля зору, перебуваючи ще на вісім довжин позаду. Джордж Моррі крутнув головою, швидко оглянувся і був вражений довжиною дистанції їх випередження. Тим не менш, як і в перегонах проти Каліфорнії у квітні на озері Вашингтон, він скомандував підняти частоту ходу на останній сотні метрів, просто задля видовищності. Ще один залп із трьох ракет вибухнув у момент, коли хлопці Тома Боллеса перетнули фінішну лінію на дивовижні 5 довжин попереду Сіракуз.

У Сіетлі і Секвімі люди, що скупчилися навколо радіоприймачів на своїх кухнях і в салонах, повставали і радісними вигуками вітали цей фінальний залп. Ось так хлопці з ферм, рибалки та працівники верфей зі штату Вашингтон, юнаки, котрі ще 9 місяців тому не знали, як тримати весло, розгромили найкращі команди Сходу та стали національними чемпіонами серед першокурсників.

Хлопці потисли один одному руки, підгребли до човна Сіракуз, зібрали трофейні майки зі спин переможених «Помаранчевих» і також потисли їм руки, а потім без поспіху повеслували назад до елінга. Вони вибралися з човна «Місто Сіетл», догребли до плавучого причалу й розіграли загальноприйнятий ритуал переможних екіпажів: занурення рульового. Четверо хлопців ухопили Моррі, перш ніж він зміг би втекти вгору по пандусу, гойднули його назад і вперед тричі, тримаючи за руки і ноги, та підкинули високо над Гудзоном. Він перекинувся, зробивши виток у повітрі та розмахуючи всіма кінцівками, а тоді гепнувся у воду на спину із задоволеним плескотом. Коли Моррі приплив назад до пристані, хлопці допомогли йому вилізти зі смердючої води й піднялись сходами вгору в хиткий елінг, щоб прийняти душ і самим відчути смак Гудзону. Том Боллес кинувся в офіс «Вестерн Юніон» в Поукіпзі й негайно відправив кілька телеграм додому. Те саме зробив і Джордж Ворнелл із «Сіетл Таймс»: «Немає щасливішого гурту