Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 152
Перейти на сторінку:
хлопців у всій нашій країні. Прийміть це як прямий допінг».

Але не лише люди у своїх будинках стояли й уважно слухали, що відбувалося. Те, яким чином першокурсники Вашингтона виграли, привернуло увагу майже всіх у Поукіпзі того дня, а також шанувальників перегонів по всій країні, які почули новини по радіо чи прочитали в газетах наступного дня. Незважаючи на відносну відсутність драматичного розвитку подій, «Нью-Йорк Таймс», саме втілення східного істеблішменту, назвала перегони «приголомшливими». Люди дивувалися не дистанції випередження чи результату в часі 10:50. Їх вразило те, як хлопці веслували в перегонах. Від стартового пострілу до фінального залпу вони гребли так, наче могли продовжувати в тому ж темпі протягом ще 3-х, а то й 16-ти кілометрів. Вони веслували з такою холоднокровністю, так «незворушно», як описувала «Таймс», настільки в гармонії із самими собою, що на фініші, замість того, щоб різко впасти на своїх сидіннях, задихаючись, як зазвичай роблять веслярі в кінці перегонів, вони сиділи, випроставшись, спокійно розглядаючись довкола. Вони виглядали так, наче виїхали просто на післяобідню прогулянку і дивувалися, до чого вся ця метушня навкруги. В очах усього світу вони виглядали як простодушні західняки.

Через годину юніорська команда Сіракуз влаштувала святковий день їхньому древньому тренерові, витримавши скажену атаку ззаду від екіпажа Військово-морського флоту, відбивши її, навіть незважаючи на виючі сирени есмінця, що закликали мічманів піддати ходу, та вигравши другі перегони дня.

До моменту, коли прийшов час третьої і головної події дня, змагання основних університетських команд, сонце почало сідати, і туманна, каламутна пітьма опускалась над річкою. Ел Ульбріксон спокійно походжав по береговій лінії, чекаючи посадки у вагон преси в оглядовому потязі із Джорджем Пококом і Томом Боллесом, коли підійшов репортер і запитав його, чи той нервує. Ульбріксон із насмішкою відповів, що він абсолютно спокійний і вставив сигарету до рота не тим кінцем. Правда полягала в тому, що Ульбріксон хотів виграти перегони університетських команд у Поукіпзі більше за все на світі. Як тренер він ще не мав тут перемог, і люди у Вашингтоні, котрі платили йому зарплату, почали звертати на це увагу. А ще Ульбріксон хотів налаштувати великий світ на зовсім інший лад. Ще у квітні, після того як його університетська команда перемогла Каліфорнію на озері Вашингтон, «Ассошіейтед Пресс» оприлюднила історію, яку рознесли по всій країні наступного ранку. Газета писала: «Хоча «Ведмеді» не змогли обігнати ветеранів «Ескімосів»,... у своєму фінальному несамовитому спринті вони довели, що їм пряма дорога на Олімпійські ігри 1936 року». Публіці все було піднесено так, ніби перемога Вашингтона була всього лише щасливим випадком. Це доводило Ульбріксона до сказу.

Перегони університетських команд 1934 року в Поукіпзі виявилися дуеллю між хлопцями Ульбріксона і Ебрайта. Усі човни акуратно стартували й залишалися згрупованими разом протягом перших 100 метрів. Але до позначки 1.6 кілометра із повної дистанції 6.4 кілометра обидві західні команди вже значно випередили всі східні екіпажі. Каліфорнія захопила лідерство, потім поступилася ним Вашингтону, а згодом знову відновила першість. На позначці 2.4 кілометра Вашингтон вийшов уперед. Обидва човни неслись до залізничного мосту із Вашингтоном попереду, але на той момент, коли вони проходили під його сталевим прольотом, Каліфорнія перекрила розрив у лічені сантиметри. Вони вийшли на фінальну дистанцію 1.6 кілометра нарівні й веслували в такій позиції, гребок за гребком, протягом наступних трьох чвертей цієї відстані. На останніх 400 метрах Каліфорнія залучила на повну силу своє загребне весло, гігантського, довготелесого, але надзвичайно сильного, двохметрового зростом Діка Бернлі. Каліфорнія вистрибнула вперед. Вашингтон знітився і закінчив перегони на три чверті довжини позаду. Ебрайт отримав свій другий поспіль титул переможця регати Міжуніверситетської асоціації веслування, помсту за свою поразку на озері Вашингтон і підтвердження висновку, зробленого репортером «Ассошіейтед Пресс» у квітні.

Для хлопців основної університетської команди подорож на потязі назад до Сіетла була довгою і похмурою. За всіма зовнішніми ознаками, Ел Ульбріксон сприйняв поразку стоїчно. Він жартував із хлопцями в потязі, намагаючись підбадьорити їх. Але коли хлопці відходили, він сидів на самоті й страждав від нападів гніву. Попереднього разу, коли Кай Ебрайт виграв регату Міжуніверситетської асоціації веслування, він продовжив свою переможну ходу виграшем олімпійського золота. На цей факт миттєво вказав «Нью-Йорк Таймс», приєднавшись до «Ассошіейтед Пресс» у прогнозі, що Каліфорнія знову поїде на Олімпіаду в 1936 році. Порівняння було не зовсім доречним, про що Ульбріксон прекрасно знав. Наступні Олімпійські ігри мали відбутись аж через два роки. Та все ж, Ульбріксон залишився віч-на-віч із холодним, непохитним фактом: Ебрайт просто, схоже, мав дивну спритність до тих перемог, що важать найбільше.

Десять днів по тому Джо Ранц знову сів на потяг, дивлячись через засиджене мухами вікно вагона та спостерігаючи нове американське лихо, що починало розгортатися.

Після своєї перемоги в Поукіпзі він подався наодинці до Пенсильванії, де відвідав свого дядька Сема і тітку Алму Кастнерів, які взяли його до себе жити на кілька років, коли померла його мати. Потім він подорожував униз до Нового Орлеана. Він блукав містом із димними трубами, дивуючись величезним кораблям, що повзли вгору по Міссісіпі вище від рівня вулиці, поїдав величезні тарелі дешевих креветок і крабів, насолоджувався паруючими мисками з гамбо та джамбалайєю, всотував ритми і завивання джазу та блюзу, що розтікалися вулицями французького кварталу теплими, шовковистими ночами з ароматом жасмину й бурбона.

Зараз він був на шляху додому, подорожуючи Америкою, що почала висихати й видуватись вітрами.

Це літо було неймовірно спекотне в більшій частині Сполучених Штатів, хоча літо 1936 року жорстоко затьмарить навіть цю спеку. У Дакотах, Міннесоті й Айові літні температури встановились дуже рано. На 9 травня уже було 43 градуси у Сіссетоні, Південна Дакота. 30 травня температура там піднялась до 45 градусів. У той же день у Спенсері, штат Айова, було 43 і в Пайпстоуні, штат Міннесота — 42. Поки спека зростала, дощі перестали падати. У Су-Фолс, Південна Дакота, випало лише 2.5 міліметра дощу того місяця, саме в розпал сезону вирощування кукурудзи.

1 ... 43 44 45 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна» жанру - Сучасна проза 📚📝🏙️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"