Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

– єврейсько-українське містечко; поляки становили 10 відсотків.

9 листопада 1943 року члени УПА вбили близько 200 поляків. Про декілька врятованих осіб пише Антоні Малищицький: «У ті страшні години місцева українка Софія Відмук пригорнула нашу матір і сестру, переховуючи їх на горищі. Потім вона вийшла перед хату і відповідала бандитам, які надходили й питали, чи нема в неї поляків, що нема нікого. Вона ризикувала життям. [...] наш сусід-українець Андрій, під час палення поляків у Любешові, сховав у бочці матір нашого друга, Владислава Книша, пізнішого підполковника ВП. Таким чином вона уникнула страшної смерті. А той чоловік ризикував не лише своїм життям, але й всієї своєї родини. [...] З палаючої хати, в якій націоналісти закрили близько двохсот поляків, удалося вискочити й вціліти тільки одній особі – Пшасткові. З вогнепальною раною в живіт він дійшов до віддаленого на кілька кілометрів села Проходи, де йому допоміг українець – Пугач. Дочекавшись ночі, він перевіз пораненого декілька десятків кілометрів до відділу польських партизанів, які розташовувалися біля Королівського Каналу». Ян Пшастек, начальник залізничної станції, після війни осів у Щецині.

Джерело: A. Małyszczycki, Odpowiadam na apel, [у:] Bracia zza Buga..., с. 86–87.

ПІНСЬКИЙ ПОВІТ

Красне, ґміна Бродниця – польсько-українське село.

У листопаді 1944 року Антоніна Русак, яка тоді проживала в місцевості Буклага, зібралася до знайомої українки в село Красне. Вже на місці була затримана членами УПА, які там були розквартировані: «Вартовий вводить до кімнати і віддає в руки командира. Той питає, хто я і за чим сюди прийшла. Я вже трохи говорю місцевою говіркою, отже відповідаю, що прийшла працювати до Ольги. Він її кличе і питає:

– Ти знаєш цю дівчину?

– Знаю. Це дівчина з Мохра, – говорить Ольга. [...]

– Ти випадково не полька? – питає вдруге.

– Ні, ні, – я швидко відповідаю.

– То говори молитву. [...]

– Досить – сказав і дав мені спокій. Наказав мені влаштуватися і пообіцяти, що ніде я не вийду, поки вони не відійдуть. [...] Ольга зробила послання в кухні дітям і мені, але від вражень і зі страху я не могла спати. Вночі бандити кудись виходили, змінювалися кілька разів і поверталися. [...] Лише ввечері почали збиратися в дорогу, а нам наказали мовчати, бо як повернуться, то буде погано».

Джерело: A. Rusak, Przyjaźń i krzywda. Wspomnienia z północnego Wołynia, [у:] Polacy i Ukraińcy – zabliźnić rany..., с. 26.

ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
БЕРЕЖАНСЬКИЙ ПОВІТ

Августівка, ґміна Конюхи – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 800 мешканців.

За свідченням греко-католицького священика Павла Олійника, українець Петро Васильчишин, призваний до Баудінсту (німецької примусової будівельної служби), восени 1943 року вступив до партизанки УПА, але після трьох місяців відмовився брати участь в антипольських акціях. Він заховався в батьків, однак, незабаром його піймала та розстріляла Служба безпеки ОУН («партизанське гестапо», як пише Олійник). Його батьків, доведених до відчаю після втрати сина, також було вбито.

Джерело: o. П. Олійник, Зошити, Київ 1995, с. 87.

Бережани – повітове місто, яке налічувало понад 12 тис. мешканців, у цьому 50 відсотків поляків, 30 відсотків євреїв (до 1942 р.) та 20 відсотків українців.

У 1943–1944 роках члени УПА вбили кілька десятків поляків. 26 лютого 1944 року загинув відомий лікар Стефан Білинський. Як пише свідок, Вітольд Рапф, про плани винищення Білинського «в українському середовищі мусило бути голосно, бо його кілька разів остерігали знайомі українці. Серед них була Оксана, дочка місцевого українського попа Бачинського, з яким родина Білинських підтримувала товариські відносини. Дівчина просила його, щоб він уважав на себе та наодинці не віддалявся від хати й лікарні, особливо вечорами чи вночі. На жаль, д-р Білинський недооцінював ці остереження і просто не вірив, що хтось міг би загрожувати його життю». Він був підступно викликаний до нібито хворої дитини і, після прибуття на місце, застрелений.

Джерело: W. Rapf, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 16, с. 13.

Біще, ґміна Біще – польсько-українське село, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У 1944 році від рук УПА загинуло кілька десятків поляків. «2 червня 1944 року, за сприяння полякам був вбитий Петро Ґамуґа, українець, років близько 35. Жорстоким способом його побили палицями на подвір’ї та порізали ножами Марію Замойську, років близько 54, його господиню. Потім її та Петра Ґамуґи останки пов’язали колючим дротом і втопили в річці».

Джерело: BOss. 16722/II, т. 1, List (niepodpisany) z 1944 r. do Polskiego Komitetu Opieki w Brzeżanach, с. 129.

Гайок, ґміна Бережани – колонія біля Бережан, населена близько 150 мешканцями, переважно поляками.

18 вересня 1939 року дійшло до збройного нападу боївки ОУН на колонію. Було вбито сім осіб. Деякі українці допомогли жертвам: «Близько півдня приїхала підвода, а на ній трьох старших українців, – пише Яніна Ґіжицька.

– Вони про щось розмовляли, а потім забрали Вольну [поранену польку] до Бережан, де помістили її в лікарні». Мати і брат авторки свідчення під час нападу переховувалися в стозі сіна: «Після відходу українців, мати з Анатолем вийшли з вже палаючого стогу. Тоді вони зустріли старого українця, який забрав їх до себе. Він дав матері український одяг, щоб переодяглася і пригрозив членам родини, що розквитається з ними, якщо зустріне її щось