Читати книгу - "Як читати класиків, Ростислав Семків"

у блокноті чи на екрані ґаджета — краще, ніж на goodreads, бо там всііі побачать, що ви ще не прочитали, й тоді прийде Совість, Великий Інший і строго так скаже в очі: Ну, як ти можеш так жить? А блокнот вас не видасть. Врешті, читання не повинно перетворюватися на спорт (хоча goodreads насправді корисний сайт, бо де ще попідглядаєш, що читають друзі?). Часто ми думаємо: публічна обіцянка багато прочитати змобілізує нас і спонукає до. Але так само часто все цим і обмежується. Додається страх бути затаврованим як злісний нечитач — коротше, якщо подібні гризоти є, то негайно знищте акаунт. Або ж не переймайтеся особливо, як ваше читання виглядає в мережі й поза нею — просто читайте.

До речі, багато прочитати, як і багато встигнути, дозволяє регулярність. Рятує ритм. Це і в житті так: встаєм о такій-то, за-рядка-сніданок-новини (хоча можна й без останнього, бо нас же попереджали), робота згідно з графіком, відпочинок згідно з можливостями. 5 сторінок наніч і спати — 00:00. Всього 5 сторінок? Де кожного дня 5, там щороку — 2000. А якщо їх буде щодня 20? Утім, знову ж, сенс не в цифрах: якщо на початку місяця обрати собі добрі книжки, які реально хочеться прочитати, то час ще й залишиться.

План створює виразну мету. І мета теж рятує. Я мав нагоду спілкуватися з людьми, котрі прожили мало не все ХХ сторіччя з його неспокоєм та трагедіями, багато з яких позначилися і на їхніх біографіях, — дисиденти й багаторічні в’язні радянських тюрем та психлікарень, як Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк чи Микола Плахотнюк, опозиційні інтелектуали, як Роман Гром’як, Михайлина Коцюбинська, Атена Пашко, Лесь Танюк, знані діячі на еміграції, як Роман Струць чи Осип Зін-кевич. Вони прожили досить довге життя, якщо думати про випробування, через які їм довелося пройти. Можна не погоджуватися, але я переконаний, що їх вела крізь труднощі, моменти зневіри та навіть миті розпачу чітка мета — щось, чого вони конче прагнули досягнути.

Один із них — Михайло Горинь, який провів у в’язницях і таборах 12 років й сидів в одній камері з Василем Стусом у відомому Владімірскому централі — розказав мені історію: виявляється, у в’язниці була бібліотека й можна було читати. Якимось чином в централ свого часу звезли масу конфіскованих з дореволюційних поміщицьких маєтків книжок — Кант, Геґель, класична поезія. Всі восьмеро в’язнів камери відмовилися від роботи (шити валянки) — автоматично зменшився харчовий пайок, але зате з’явився час на читання. «Ми читали від побудки до обідньої прогулянки, — розповідав колишній арештант, — продовжували до вечері, а після того обговорювали прочитане. І так день у день, три роки підряд. Десь є така аспірантура? Але головне, що це дало нам можливість тоді не зламатись і вижити».

Тепер час, на щастя, інший. Більш оптимістичний, попри випробування та жертви останніх років. Але в житті кожного є хвилі смутку, коли пазуристі демони тривоги роздирають наш світ. І нам скрутно, і нам страшно, і нам шкода себе, якими б дорослими ми не були. Віра (а хоч би і в нанотехнології) та мета (а хоч би й прочитати багато добрих книг) дають шанс переступати через палаючі тріщини реальності, не озиратися на привидів потойбіччя і рухатися далі, долаючи внутрішній неспокій і навіть фізичний біль. Життєва мета важить. Ще краще, якщо їх буде кілька. Чи знаєте ту серію книг із назвами у стилі гумору шекспірівських гробокопів: «1001 книжка, яку вам слід прочитати, доки помрете», «1001 фільм…», «1001 подорож…», «1001 страва…», «1001 коктейль…». Якщо запланувати втілити це все, то життя мусить насправді бути довгим.

VI. Від вдумливого читання до creative reading

Постійна практика здатна перетворити читання на маніакальну потребу. Можливо, це і на краще — бувають значно небезпечніші idée fixe. Натомість читання допомагає оминати гострі кути реальності ще й добряче розважає. «Що ти робиш, коли тобі нудно?» — запитали мого доброго приятеля, затятого читача. «А мені не нудно», — відповів він. І це була правда. Здається, нудно стає, коли довгий час не читати.

Зрозуміло також, що читаємо ми по-різному: у відмінному темпі, з неоднаковим ступенем уваги та заглиблення у текст. І оскільки нас таки й досі непокоять комплекси, згадані ще в першому розділі — мало читаємо, повільно читаємо, не все розуміємо, нічого не пам’ятаємо, — варто сказати кілька слів про техніку читання. Точніше, про різні техніки та їхню доцільність у різних ситуаціях. Плавати ми можемо у кількох стилях, і натхненний батерфляй не пасує там, де повільний брас. Першим можна дуже швидко, але енергію він палить радикально. Кілометр батерфляєм — це для чемпіонів. З іншого боку, брасом можна і пришвидшитися, а батерфляєм повільно просто не попливеш. З книжками так само: одні не вийде читати повільно, а інші — категорично не варто читати швидко.

Власне, висока патетика цього заключного розділу в тому, що повільно читати не катастрофа. Це навіть дуже нормально, якщо подумати. Проблема, що до швидкого читання змушують ще раніше, ніж до читання нецікавих творів — вже у першому класі, як кажуть, подекуди й дотепер, стоїть грізний вчитель із секундоміром і кваліфікує: скільки ТИ читаєш слів за хвилину? І в багатьох у мозку він сидить відтоді й досі. Натомість, подібно до психоаналізу Фройда, наш читоаналіз — наше звільнення від докорів самим собі — мав би починатися з двох промовистих правд:

(1) Більшість людей читає доволі повільно. Я знаю одну людину, яка може зробити кілометр батерфляєм, і так само одну, яка здатна читати зі швидкістю 100 сторінок за годину. Переважно художній твір читають у темпі 20-50 с./год. Складні твори, а також наукові монографії садять швидкість удвічі. Ще більш повільно ми «врубуємося» в оригінальні тексти іншою мовою. Звісно, швидкість зростатиме, якщо текст «іде» — цікавість підштовхуватиме, і теж — якщо читаємо регулярно. Англійське practice makes perfect не потребує ні перекладу, ні додаткових доказів.

(2) Всі читали мало, навіть ті, хто читав найбільше. Стара апорія справджується — Ахілл нашого захвату ніколи не наздожене черепаху світової літератури. Доки він пробігає стадію, письменники всіх континентів устигають наклацати на клавіатурі мільйони сторінок. Друкарські станки не спиняються від Ґутенберґового 1450 року, а з появою мереж циркуляція текстів сягнула захмарних темпів. Тому читач завжди на