Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

піти в монастир Печерський і розповів братам, як зцілився від хвороби молитвами преподобного Теодосія. Ті ж, почувши, прославили Бога, який дав таку благодать рабові своєму й отцеві їхньому.

Ще ж і таке було, що преподобний Теодосій у час ігуменства свого в Печерському монастирі встановив, аби в Чотиридесятницю святого Великого посту, у п'ятницю першого тижня, класти на трапезу братам, як добрим подвижникам, що у повстримності потрудилися, хліби дуже чисті, більше ж — з медом і маком. Це і блаженний Никон, який прийняв ігуменство печерське після блаженного Стефана, котрого поставив ігуменом сам преподобний Теодосій, також, за встановленням преподобного, звелів келареві робити у святий Великий піст першої п'ятниці. Він же наказу того не послухав і встановлення преподобного Теодосія не виконав, сказав неправдиво, наче муки не має, щоб зробити такі хліби. Бог же не допустив зруйнування того, що встановив преподобний Теодосій: тоді, коли після Святої Літургії йшли брати до трапези на пісний обід, коли ніхто не сподівався, привезли їм віз таких хлібів. Те бачивши, брати прославили Бога й угодника свого, який не покидав їх і після відходу свого з життя цього, отця і наставника свого, преподобного Теодосія, що виконує у благих устав свій і обіцянку допомоги своєї, за Божим даром, який даний був богоугодним ділам його з богодарованим іменем його. Його ж святими молитвами, сильними, праведними і помічними, хай і ми сподобимося отримати дар Божий — життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашому, славимо Його з Богом Отцем і святим Духом навіки. Амінь.

Місяця травня на 4-й день

Страждання святої мучениці Пелагії, діви тарсійської у Киликії

Коли було по вселенній гоніння на християн від нечестивого царя римського Диоклитіяна, багато хто, боячись гніву катового, втікав у гори. Ті, що були міцніші у вірі і Бога більше, ніж людей, боялися, залишалися у святих церквах, молилися до Господа, щоб зміцнив їх на подвиг і зробив нездоланними переможцями. Тоді ж у Тарсі, граді Киликійському, був єпископ, що називався Клінон. Він багатьох еллінів до істинного Бога приводив і хрестив, як добрий пастир, до Христового стада приєднував і душекорисними переконуваннями наставляв кожного мужньо стояти за Христа, Господа свого, і покласти за Нього душу свою у безсумнівній надії прийняти від Нього вінець перемоги в Небесному Царстві. Про те почувши, цар Диоклитіян, який був тоді в Киликії, звелів шукати єпископа того, замкнувши ворота Тарсійського града, щоб не утік. Але єпископ про те завчасу довідався з божественного одкровення, пішов потай із града, коли ніхто не знав, бо ще не настав час його, і переховувався з иншими християнами в горах і пустелях. Цар же, не змігши знайти єпископа, лють свою обернув на тих, кого хрестив єпископ, і багатьох, схопивши, вкинув до темниці.

Була тоді в тому ж граді дівчина одна на ім'я Пелагія, благородством, багатством і превеликою красою славна. Цнотлива ж і страху Божого сповнена. Вона, чувши від християн про Христа Ісуса, Божого Сина, розпалилася до Нього любов'ю, і повірила в Нього, і постановила собі не виходити заміж за нікого з чоловіків земних, смертних, тлінних, але тому Нареченому Небесному, безсмертному, нетлінному нерозтлінним своїм уневістилася дівством і хотіла хрещення святого. Довідавшись, що єпископ християнський пішов із града, засмутилася дуже і тужила духом, бажаючи побачити його і хрещення з рук його прийняти, ще-бо не бачила єпископа, а тільки чула про нього. Мала ж матірудову, еллінку нечестиву, і таїлася перед нею у своїй до Христа вірі і бажанні.

Тим часом син царевий, про превелику і дивну красу Пелагіїну почувши й зумисне її побачивши, послав до неї чесних мужів, бажаючи взяти її собі в подружжя, чим мати Пелагії дуже втішилася. Але блаженна діва Пелагія, знаменувавшись хресним знаменням, без страху відповідала: "Я обручилася Сину Божому, цареві безсмертному". І повернулися посланці, розповіли синові царевому, що від дівчини чули. Він же великого сповнився гніву й хотів помститися, але не зразу, ще-бо сподівався, що дівчина дасть себе вмовити і погодиться на його бажання. Пелагія ж сказала до матері своєї: "Хочу піти до годувальниці своєї, бо давно її не бачила". Жила ж годувальниця за градом, у селі. І для того замислила дівчина піти до неї, щоб змогти знайти єпископа християнського, про нього ж від деяких таємних християн чула, в якому місці ховається. Мати ж, дияволом навчена, не погоджувалася на прохання її і всіляко забороняла, кажучи: "Не можна тобі, дитино, нині йти туди, иншим разом підеш". І сумна була Пелагія. Тієї ж ночі явився їй Господь в образі Кліона-єпископа, нічого ж не сказав до неї, лише подобу єпископову "їй показував. І дивувалася дівчина баченому у видінні мужеві, бо лице його було чесне і пресвітле й одяг дивний. Збудившись зі сну, послала таємно вірних двох євнухів своїх до темниці, де тримали ув'язнених християн, питаючи їх про єпископа, який він на вигляд. Ті ж пішли і, про подобу лиця єпископового добре випитавши, повернулися, розповіли Пелагії. І дивувалася діва, бо все, що їй розповідали, збігалося з видінням її сонним, і розуміла, що справді Кліона-єпископа бачила, і раділа духом, і серцем же вельми хотіла бачити його наяву, і молилася до Бога, кажучи: "Сподоби мене, Господи, бачити служителя Твого, вісника благ Твоїх, і не позбавляй мене таїнств Твоїх святих". Підійшовши ж до матері, сказала: "Пані мати моя, прошу тебе, пусти мене до моєї годувальниці, дуже хочу бачити її, бо давно з нею не бачилася". Мати, хоч і не хотіла пустити, проте боялася засмутити її, щоб не впала в хворобу з печалі. Погодилася на прохання її і звеліла приготувати колісниці, коней і слуг багато, прикрасила ж її царською порфирою і найдорожчими із золота і коштовного каміння прикрасами, як наречену царевого сина, приставила найвірніших слуг і євнухів і посадила в колісницю найкращу. Відпустила її, кажучи: "Іди здорова, донько моя, і моїми словами вітай годувальницю свою". І вирушила Пелагія, радіючи, у дорогу в оточенні багатьох слуг.

Віддалившись від града десь на десять миль, наблизилися до одної гори лісистої. Один зі слуг на ім'я Лонгин побачив якогось чоловіка чесного, що з гори сходив. Був же то Кліон-єпископ, йому ж, із Божого провидіння, трапилося зустріти тих, що там ішли. І впізнав його Лонгин, таємний християнин, сказав до иншого, що також таємно християнином був: "Брате Юліяне, чи знаєш мужа, що перед нами йде? Це чоловік Божий Кліон-єпископ. Про нього ходить