Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 19.2

Поява Андрія в салоні краси викликала нескінченні перешіптування серед дівчаток, які працюють у мене. Вся їх увага була зосереджена на чоловікові, а його – на мені. Він розвалився в королівському кріслі для педикюру, до речі рожевого кольору, виглядав дуже смішно і недоречно в нашому жіночому царстві, і пильно стежив за кожним моїм рухом. Черкз таку увагу з боку Андрія у мене постійно щось валилося з рук, і я насилу змогла зосередитися на роботі. Кожною клітиною тіла відчувала присутність бажаного чоловіка і, здається, навіть покрилася рум'янцем.

Потім все ж повністю зосередилася за локонах, шпильках і лаку для волосся, увійшла в ритм роботи і абсолютно забула де і з ким перебуваю. Повністю пішла в себе, забуваючи про хвилювання, і залишилася задоволена результатом.

Через годину ми з Андрієм немов пара, яка разом вже нк один рік, попрямували в ресторанчик навпроти салону, той самий в якому ми обідали з його родиною. Короткий перкус, кава і десерт, а потім в дорогу. Куди – Андрій мовчить, але вже через півгодини ми покинули межі міста і рухалися в невідомий для мене напрямок. Ми перекинулися кількома нічого не значущими фразами, я обіцяла собі мовчати, не задавати провокаційних питань, не псувати цей чудовий день, але не стрималася:

- Так що з Анею? Ти знайшов її? Поговорив?

Андрій скривився і сильніше стиснув пальцями кермо.

- Якщо не хочеш, можеш не говорити, - ображеним голосом вимовляю я і відвертаюся до вікна. Кілька хвилин між нами панує напруга, Андрій не поспішає просвітляти мене в свої справи, моя ж фантазія не на жарт розігралася, підкидаючи картинку за картинкою, які мені не подобаються. Зовсім. Ревнощі огидно щекочуть мене зсередини, я відчуваю себе дурною і довірливою. Раптом він хотів повернутися до неї, а вона його відшила? А я для нього як запасний аеродром.

- Її звати Надїя, а не Аня, — після того як я починаю подумувати чи не попросити мені Андрія розвернути машину і повернути мене додому, починає він. Говорить неохоче, не вдаючись у подробиці. Короткими фразами, але навіть цього достатньо, щоб зробити висновок, що вона йому досі небайдужа.

- І що? Її тепер посадять? — соромно зізнаватися, але я зраділа б такому збігу обставин, адже тоді Андрій ніколи більше не перетнувся б з нею.

- Ні, я поговорив з потрібними людьми, вона піде по справі як свідок, це скосить їй термін і швидше за все, їй дадуть умовно три роки. До того ж я не став подавати на неї заяву.

- Ясно, — видихаю я і знову відвертаюся до вікна.

- Все добре? — рука чоловіка накриває моє коліно, погладжує крізь щільну тканину джинсів і я відчуваю яка гаряча його долоня. Від його дотиків тіло кидає в тремтіння і я ледве втримую себе від того, щоб не зірватися, попросити зупиниться і накинутися на його губи.

- Так. Звичайно. Крім того що ти зник нічого не пояснивши, а потім з'явився немов нічого й не сталося, — все ж образа бере своє і не без причин. З його боку це був не найкращий вчинок: залишити мене одну, без пояснень, лише зрідка сухо відповідаючи на Повідомлення.

Андрій різко звертає на узбіччя, гальмує і повертається до мене. Хапає мене за талію, присувається ближче, так, що між нашими обличчями залишається лише кілька сантиметрів:

— Вибач, але мені потрібен був час. Щоб розібратися в собі, своїх бажаннях і тому, як жити далі.

— І як: розібрався? — видихаю я, не зводячи погляду з його губ.

— Здається, так, — він повільно долає відстань між нашими губами, цілує мене легко, немов боїться налякати. Немов він страшний звір, а я беззахисний зайчик, якого заманюють у пастку.

Я піднімаю руки, веду рот його плечає, хапаюся за його шию, розкриваю губи, і дозволяю поглибити поцілунок. Андрій терзає мій рот, діє жорстко і нестримано, а коли мої пальчики мимоволі накривають його пах, де виразно відчувається твердість, різко відсторонюється від мене і голосно видихає через ніс.

— Нам потрібно проїхати ще кілька сотень кілометрів, не відволікай мене від дороги, жінко, тому що в моїй голові вже багато ідей як покарати тебе за неслухнянімть. І пристебни ремінь, заради бога.

Я посміхаюся йому у відповідь, дзвінко цілую в щоку і роблю як він говорить. На моє запитання, куди ми прямуємо так і не відповідає, і дуже скоро, заколисана розміреним звуком двигуна, нічною темрявою за вікном і тихою музикою, засинаю забуваючи про свої тривоги.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍