Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Розділ 17

Влад

Я вирішив відкинути вбік усю цю фігню з грою в кішки-мишки і висловитися. Я не хотів цього визнавати, але з кожним днем ця дівчина все більше забиралася мені під шкіру. І якщо раніше я вважав, що дівчата потрібні мені тільки для того, щоб задовольнити свої потреби, то зараз я думав інакше. Зараз я почав замислюватися про те, що секс це не найголовніше в житті. Є речі набагато важливіші за це. І я вирішив відкритися їй.

Ігри? Що за нісенітниці...

Вона думає, що я граюся з нею? Думає, що все це довбаний план мого божевільного батька? Чесно кажучи, він навіть не заїкався про це, що досить-таки дивно. Але я не здивуюся, якщо він потай думав про це. 

— Запам'ятай одну єдину річ, Лисенятко, — кажу я, занурюючи її в пастку своїх рук, а мої губи опиняються навпроти її, — я ніколи не використовував би тебе настільки брудним і мерзенним способом. Я не мій батько, — кажу я, ледве знаходячи в собі сили, щоб відхилитися, а не накинутися на її губи поцілунком і змусити її забути про цю нісенітницю, яку вона вбила собі в голову. 

—Чому я маю тобі вірити? — запитує вона, і машинально облизує губи, від чого мій клятий стояк стає ще більшим, ніж був до цього. 

— Тому що я на твоєму боці, Лисенятко. Я тобі не ворог...

Я цілую її в щоку, а потім йду до своєї кімнати, залишаючи її наодинці зі своїми думками. Я можу зрозуміти, чому вона не довіряє мені. Вона боїться, що я підведу її, або ж ошукаю її, як повівся з нею її батько.

Чесно, я розумію її страх. Якби я опинився на її місці, думаю, я б поводився так само. Я б нізащо не підпускав до себе нікого. Я б просто не зміг кому-небудь вірити. Але я хочу, що вона вірила мені. Хочу, щоб вона відкрилася мені.

Я просто хочу знати її справжню...

Крістіна

Після нашої з Владом розмови минуло вже понад два дні. Ми з ним тільки й робили, що віталися один з одним, але ніхто з нас не міг заговорити про що-небудь, не згадуючи ту розмову. Я все частіше й частіше ловила на собі його погляди, які зводили мене з розуму. Я вже навіть почала звикати до його жадібних поглядів, коли я поверталася з пробіжки, або випадково могла зіткнутися з ним у коридорі, коли виходила з ванної.

Я досі обмірковувала його слова. Він сказав, що ніколи б не використав мене так, як це міг би зробити його батько. Мені здається, що в той момент він говорив правду. Принаймні, мені хотілося б у це вірити. Але я маю бути напоготові, адже ніколи не знаєш, що трапиться завтра...

Сьогодні мені до біса сильно хотілося спати, оскільки я допізна читала книжку, яка була в програмі із зарубіжної літератури. Уже минуло дві пари, а я все ніяк не могла прийти до тями, і раз у раз постійно позіхала. На щастя, продзвенів дзвінок, і студенти одразу ж зірвалися зі своїх місць.

Опинившись у коридорі, я змішалася з натовпом і пішла вниз, у їдальню, де терміново хотіла трохи підзаправитися кавою. І, звісно ж, я знову там перетнулася з Владом, який якраз стояв у черзі, за кількома людьми попереду мене, і розмовляв зі своїм однокурсником. Помітивши мене, він посміхнувся і помахав мені рукою, ніби закликаючи до себе. Я приречено попленталася до нього, розуміючи, що він не відстане, якщо я до нього не підійду. 

— Привіт! — радісно проспівав він, згрібаючи мене у свої обійми, а потім чмокнув у щічку, від чого я трохи здригнулася.

О боги, що ще за прояви ніжностей на публіці?

Але я тут же відкинула вбік обурення, яке збиралася висловити йому з приводу цього, і вдала, ніби рада його бачити.

— Привіт.

— Тобі щось узяти? — запитує він, дивлячись на мене з висоти свого росту, і я посміхаюся.

— Каву, будь ласка. Страшенно хочу спати, — пробурмотіла я у відповідь, а він кивнув.

— Що, бурхлива нічка? — почулося десь позаду мене, я обернулася і побачила Аню Бойко, яка вже починала діяти мені на нерви.

Боже, ну що вона до мене причепилася, як банний лист? Їй що, зайнятися більше нічим, окрім як пхати свій ніс кудись не у свою справу?

Перш, ніж я встигла відповісти, то відчула міцну хватку на своїй талії, і мимоволі глянула на Влада.

— А що, заздриш? Між іншим, вона не давала мені спати всю ніч. І якщо вже хто й виснажився, то це я, подруго, — задоволено хмикнув Жданов, дивлячись на дівчину, а я сховала своє обличчя в нього на плечі, сподіваючись, що ніхто не побачив, як палали від збентеження мої щоки.

— Ну так, звісно, — фиркнула у відповідь Бойко, — та я абсолютно впевнена, що вона ніколи не...

—  Мені абсолютно нецікаво, у чому ти там упевнена чи ні, але відчепися від моєї дружини, і займися собою, дорогенька, — закінчив замість неї Жданов, від чого дівчина трохи офігіла. Незабаром підійшла черга Влада, він зробив замовлення, а потім взяв наші напої, і ми попрямували до найближчого столика біля колон. Я сіла поруч із Владом і почепила свій рюкзак на стілець. Щойно в руках опинився омріяний напій, і я зробила невеликий ковток кави.

Коли приємне тепло розлилося по моєму горлу, я зітхнула від полегшення і заплющила очі, кайфуючи від відчуття приємного смаку кави на кінчику язика. Поруч пролунало тихе покашлювання, і я одразу ж підскочила від переляку, і згадала, що я тут не одна.

— Ну що, задоволена? — запитує Влад, лукаво посміхаючись, а я гублюся в здогадках, думаючи, про що саме він запитує.

— Чим?

— Тим, що я відшив від тебе ту стерву! — відповідає він, а потім робить ковток своєї кави і ставить склянку на стіл. 

— Я думала, ти мав на увазі каву, — бурмочу я у відповідь, і роблю ще один ковток, від чого Жданов починає сміятися.

— Ой, Лисенятко, ти така смішна! — регоче він, і мимоволі хапається за живіт, ніби йому боляче. Я роблю вигляд, ніби зовсім цього не помітила, допиваю свою каву і встаю з-за столу.

— Гаразд, спасибі за каву, але мені вже треба йти, — випалила я на одному подиху, як скоромовку, а потім взяла свій рюкзак і попрямувала до виходу з їдальні. Дорогою до сходів я раптом відчула, що мене починає трохи заносити вбік, а перед очима все миготить, як канали на старих телевізорах, коли зникає сигнал. Раптово хтось підхопив мене за руки з обох боків, і мене почали кудись тягнути.

— Як гадаєш, спрацювало? — почувся один голос, тоді як мої повіки обважніли, і вже були готові ось-ось закритися.

— Чувак, по-моєму, я перестарався з дозуванням, і вона ось-ось відключиться, — почувся другий голос, а потім мої очі почали заплющуватися, поки я і зовсім не зомліла...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍