Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

206
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 96
Перейти на сторінку:
в кульку й жував, розмовляючи і сміючись. Від надлишку тваринного духу він інколи заходився сміхом, падав і катався долі, коли щось змушувало його замислитися чи привертало інтерес. Роззираючись на дерева навколо, він вигукував: «Іменем святого Георгія присягаю, тішить мене це ремесло — мені кращих забав і не треба». Коли він прогулювався лісом на дозвіллі, бувало, весь день розважався, через рівні проміжки часу стріляючи з кишенькового пістоля, салютуючи собі на ходу. Взимку розводив багаття й опівдні грів собі чайничок кави; коли всідався на колоду обідати, синиці інколи сідали йому на руку і дзьобали його картоплю; він казав, що йому «до вподоби, коли навколо ці гаврики».

У ньому була розвинена передовсім тваринна сутність. У своїй фізичній витривалості й вдоволеності життям він був кузеном сосен і скель. Я спитав, чи він, тяжко потрудившись весь день, не стомлюється надвечір; він щиро й серйозно відповів: «Та я в житті ніколи не стомлювався». Але інтелектуальна й, так◦би мовити, духовна людина в ньому спала, як у немовляті. Він здобув лише просту й безпорадну освіту, що її католицькі священники дають аборигенам: учневі прищеплюють не свідомість, а лише покору й побожність, тож дитина не виростає, а так і залишається малою. Природа наділила його дужим тілом і смиренням зі своєю долею, а тоді звідусіль підперла шанобливістю й надійністю, щоб він зумів прожити всі відміряні йому сімдесят років дитиною. Він був такий щирий і неотесаний, що з ним неможливо було запізнатися, — врешті, не знайомите ж ви сусідів з бабаком. Його потрібно було пізнати. Ролей він не грав. Йому платили за роботу, тож він мав за що купити їжу й одяг, але своїми думками ні з ким не ділився. Він був такий простий і скромний — якщо можна назвати скромним того, хто не має жодних амбіцій, — що смирення в ньому не було окремою рисою, та він про таке й не думав. Мудреці видавалися йому божествами. Почувши, що його навідає мудрець, він припустив◦би, що така велика людина нічого від нього не чекатиме і все візьме на себе, а про нього просто забуде. Він ні від кого не чув ані слова похвали. Особливо шанував письменників і проповідників. Їхні промови видавалися йому дивами. Коли я розповів йому, що багато пишу, він тривалий час думав, що йдеться про самі тільки прописи — у нього й у самого був дивовижно добрий почерк. Інколи я бачив на снігу при дорозі назву його рідної парафії, виписану гарним почерком і з належними французькими знаками, — тоді я розумів, що це пройшов він. Я спитав його, чи не хоче він записати своїх думок. Тоді він сказав, що читає й пише листи для тих, хто сам писати не вміє, але своїх думок ніколи не намагався записати — ні, не вміє він цього, звідки ж йому знати, з чого починати, він◦же так замориться, а ще при тім треба думати про правопис!

Кажуть, якось видатний мудрець і реформатор спитав його, чи не хотів◦би той змінити світ; він навіть не знав, що про це питання вже розмірковували до нього, і зі здивованим сміхом відповів своїм канадським наріччям: «Нє, мені все подобається». Спілкування з ним чимало могло дати філософові. Той, хто його не знає, міг◦би подумати, що цей лісоруб узагалі недоумок, але я бачив у ньому людський тип, якого не зустрічав доти, і не розумів, чи то він мудрий, як Шекспір, чи то темний, як дитина, і не знав, чого в ньому більше — тонкої поетичної душі чи дурощів. Один містянин сказав мені, що коли побачив, як той чвалає селом у кепі, насвистуючи собі під ніс, подумав, що це принц у вигнанні.

У нього не було книжок, крім календаря й підручника з арифметики, і в цій останній галузі він далеко просунувся. А◦календар правив йому за енциклопедію, адже, на його думку, містив витяг людських знань — і справді, значною мірою так і є. Я любив спитати про його думку щодо різних реформ наших днів, і він незмінно підходив до них просто й практично. Ні про що з того він раніше не чув. Я спитав, чи зміг◦би він прожити без фабрик. Він сказав, що носить одяг із сірого домотканого вермонтського сукна, дуже доброго. Чи зможе він обійтися без чаю й кави? Чи потрібні цій країні напої, крім води? Він вимочував у воді листя канадської тсуги: мовляв, теплої днини такий напій кращий за воду. Коли я спитав, чи зміг◦би він обійтися без грошей, його відповідь збіглася з поясненнями філософів щодо походження цього інституту й етимології слова pecunia[184]. Припустімо, в нього є віл, а потрібно придбати нитки й голку: незручно, та й неможливо заставляти якусь частину худоби щоразу, як постають дрібні потреби. Багато суспільних інститутів він обстоював переконливіше, ніж будь-який філософ, адже описував ту їхню грань, що стосується його безпосередньо, й виводив справжню причину їхнього існування, а до софістики не міг додуматися. Я розповів йому, що Платон назвав людину істотою двоногою без пір'я, а тоді інший філософ обскубав півня й назвав платонівською людиною. Лісоруб подумав трохи і додав, що є ще одна важлива відмінність: у них коліна згинаються в різних напрямках. Інколи він вигукував: «Як◦же я люблю поговорити! Їй-бо, так увесь день і говорив◦би!» Якось я, багато місяців із ним не бачившись, спитав, чи він, бува, не надумав за літо чогось нового. «На Бога, — сказав він, — коли гаруєш, як я, то коли не забув старих думок, те за щастя. А◦що, як той, із ким ти сапаєш, квапиться і пропускає рядки? Треба, значицця, буть уважним і вважати на бур'яни». Інколи при зустрічі він питав мене, чи просунулася моя робота. Одного зимового дня я спитав, чи він завжди задоволений собою — я-бо хотів порадити, щоб він знайшов у собі заміну зовнішньому священнику чи навіть якийсь вищий сенс у житті. «Задоволений! — вигукнув він. — Хтось одним задоволений, хтось іншим. Хтось, може, якби мав усього вдосталь, був задоволений і сидів увесь день спиною до вогню, а черевом до столу, їй-бо!» І хай скільки я хитрував, мені жодного разу не вдалося змусити його поглянути на духовний вимір речей; найвищий рівень, що його він був спроможний осягнути, — це рівень простої зручності, зрозумілий навіть тваринам; те саме можна сказати й про більшість людства. І коли я пропонував якусь зміну до його трибу життя, він просто відповідав без тіні жалю, що вже запізно. Зате він щиро вірив у правдивість і

1 ... 42 43 44 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"