Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

22.

Як Натан і обіцяв, рівно о шостій він повернувся за мною. Я довго боролася з бажанням поговорити з ним і нарешті все прояснити. Знала, що не буде в захваті від моєї чергової спроби пізнати його краще. Можливо, тому вкотре й опустила це бажання та повірила, що з часом Краєвський сам все мені розповість. 

Одягнувши сукню та чоботи на підборах, я вийшла у вітальню, де на мене вже чекав чоловік. Від прямого погляду Краєвського ноги підкосилися, добре, що він вирішив міцно пригорнути мене до себе. 

- Ти неймовірна, - прошепотів мені в губи та поцілував. Я шукала в його словах і діях якийсь прихований підтекст, але нічого не знаходила. Ми просто двоє дорослих людей, котрі захотіли зблизитися. І байдуже, з чого розпочалися наші відносини. Я до останнього не вірила, що Натан може зробити мені боляче. Тільки не він… А його таємниці — це його таємниці. Якщо він не готовий поділитися ними зі мною, отже, ще не прийшов час. 

- Вирішив свої справи? - ніжуся в його обіймах і відчуваю себе захищеною. 

- Практично так, - відповідає. - Готова їхати? Я приготував для тебе декілька сюрпризів. 

- Справді? Я заінтригована, - посміхаюся та вкладаю свою долоню у його. 

Ми їдемо в центр міста, за кермом водій, а ми удвох позаду. Натан навіть не намагається відпустити мою руку. А я розглядаю його красивий профіль та не можу повірити, що цей чоловік належить мені. Тобто, ще не належить, але скоро ми одружимося і станемо справжньою родиною.

Натан говорив правду про сюрпризи. Перший чекає мене вже в самому ресторані, котрий знаходиться на останньому поверсі високої будівлі. Тут багато простору і неймовірний краєвид на місто. Коли сідаємо за столик, нам одразу подають вечерю. Офіціант розливає вино, і я роблю декілька маленьких ковточків, щоб заспокоїти бідне серце, що шалено гупає об ребра. 

Їжа неймовірна смачна, повільна музика створює особливу атмосферу, а ще дивує те, що, окрім нас, тут нікого немає. 

- Дивно, що у такому красивому місці зовсім немає інших гостей, - вирішую поділитися своїми спостереженнями з Натаном. 

- Насправді тут завжди багатолюдно, тому на сьогодні я викупив усі столики. Не хотів, щоб нам заважали, - абсолютно спокійно заявляє Краєвський. 

- Ти серйозно? - не можу повірити його словам. 

- А що тут такого? Я просто хочу провести з тобою час. Без зайвих поглядів, - знизує плечима. - До речі, попереду ще один сюрприз.

Натан підіймає вгору руку, щоб покликати офіціанта, і той з'являється через декілька миттєвостей з шикарним букетом рожевих троянд. Краєвський підводиться на ноги, забирає у нього квіти, обходить стіл та стає поруч зі мною. Мені також доводиться встати, адже саме в цю мить чоловік дістає з кишені коробку і відкриває її. Я бачу обручку з коштовним каменем, який виблискує у світлі ламп. Від розуміння усієї ситуації просто втрачаю дар мови. 

- Я знаю, що між нами все відбувається надто стрімко, та не бачу в цьому нічого поганого. Впевнений, що ми станемо хорошою сім'єю для Ані. Ти і я, - Натан передає мені квіти, а тоді обережно бере мою руку у свою та одягає на пальчик обручку. - Тут я мав би запитати, чи готова ти стати моєю дружиною, але робити цього не буду. Знаю, що для Ані зробиш все. І не тільки для неї, правда? Я можу зробити вас обох щасливими. Просто повір мені. 

Хочу сказати "я вірю", але язик не повертається, тому виходить:

- Я спробую…

Натан коротко киває головою, а тоді пригортає до себе та цілує. Офіціант ставить букет і вазу, а Натан запрошує мене на танець. Це так дивно й одночасно трепетно - бути в обіймах красивого чоловіка, котрий не зводить з тебе погляду. 

Обручка на пальчику відчувається трохи незвично, але я готова звикати, лиш би Краєвський дотримав свого слова. Лиш би правду говорив і більше не закривався від мене. У мене немає сумнівів, що для Ані він стане хорошим батьком. Я сумніваюся у тому, що для мене він буде хорошим чоловіком. І ці сумніви з'явилися не просто так. Все через його таємниці, котрі не дають забутися та відпустити ситуацію. Таке враження, що кожної миті може прилетіти удар в спину і постійно треба оглядатися назад. 

Після танцю ми знову повертаємося за стіл. Приносять десерти і я одразу беруся за поїдання цієї смакоти. Ніколи нічого подібного не їла, та й в подібних місцях жодного разу не була. 

Коли покидаємо ресторан, несподівано Натан пропонує прогулятися. Нічне місто таке красиве зараз, у різнокольорових вогниках. Ми прогулюємося центром, тримаючись за руки, і  в основному розмовляю я. Розповідаю про життя в інтернаті, про мрії та бажання. Натан уважно слухає та не перебиває. 

- А про що мріяв ти? - запитую, коли виходимо на набережну. 

- Коли навчався у школі, мріяв стати програмістом. Завжди захоплювався комп'ютерною справою. Та, дізнавшись про хворобу батька, був змушений  вступати на економічний. Треба було продовжувати родинну справу, - розповідає Натан. 

Біля води доволі прохолодно, хоча сьогодні майже немає морозу, а сніг припинився. Обіймаю себе руками, і це не приховується від Натана. Він огортає мене своїми руками, і тепер мій ніс торкається грубої тканини його пальта. 

- Давай поїдемо вже. Я замерзла, - видихаю кудись йому в груди. 

Натан мовчки дістає телефон і набирає водія. Вже через дві хвилини ми сідаємо у прогрітий салон і лише зараз розумію, наскільки замерзла. Добре, що додумалася квіти у машині залишити, коли йшли гуляти. Тут їм було доволі комфортно. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍