Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Трохи… — це теж було не зовсім брехнею. Мене вчили. Щоправда, дуже давно. І через відсутність практики пам'ять зберегла лише знання алфавіту та вміння прочитати написане, але не перекласти.

Відповідь зарахували. Причому, не лише Возген, а й система. Негайно привітавши мене з підвищенням ментального захисту.

— Його теж щури вбили?

Я майже кивнув, але в останню мить зрозумів, що це буде помилкою. Причому останньою в моєму житті.

— Ні. У потилиці черепа отвір від кулі.

— От же живуча тварюка… — пробурмотів Возген і нарешті поставив мене на підлогу. — Хто ще про це знає?

— Ніхто.

— Не брешеш?

— Слухай, що за наїзд? — обурився я, поправляючи одяг. — Ось зайнятися мені більше нема чим, як тільки бігати районом і всім зустрічним розповідати про знайдені в підвалі останки Хантера. А ти чого так розійшовся? Ну, здох і здох. До речі, він там уже не перший день лежить.

— А дрон?

— Сьогодні за… — я мало не проговорився. Вчасно схаменувся. — Сьогодні прийшов, а він поряд з кістками валяється. Покоцаний.

— Дебіл… — констатував зітхаючи Возген, виставляючи уламки літального апарату назад на прилавок.

— Не зрозумів? — роблю морду цеглою. — Мені варто образитись?

— Ні. Просто послухай... У підвалі твого будинку лежить труп інопланетянина. Якого шукають. Можеш не сумніватись. Поява дрона — це підтверджує. Але дрону теж не пощастило. Щось його знищило.

— Кажу ж, щурі.

— Заткнися. Не суть… Головне, що шукати зниклого тепер будуть з подвоєною енергією, причому місце, звідки надійшов останній сигнал від дрона, напевно зафіксували. Тобто, не пізніше, ніж за кілька годин тут буде як мінімум рейд-група Хантерів, а то й одразу карателі завітають. Які перевернуть догори дном весь район, але поки не зрозуміють причину загибелі співвітчизника — звідси не заберуться. І як вважаєш, що інопланетяни зроблять із тими, у кого знайдуть ці уламки? А ти, не придумав нічого кращого, ніж принести їх сюди?

— Ммм… — потер я підборіддя. — Так. Затупив. І що тепер?

— Тягни цей металобрухт назад, кинь — де знайшов, потім хапай свою дівку і валіть з дому куди подалі. Якщо не бажаєте потрапити під роздачу. Коли Хантери знайдуть труп, вони не шукатимуть винних, а тупо ліквідують усіх, хто підвернеться.

— То може попередити мешканців?

— Не допоможе. Укриються одні — Хантери наловлять інших, але за свого помстяться. Сьогодні все одно хтось помре. Або потрапить у Клітку, — обличчя Возгена потемніло. — Все, годі ляси точити. Тягни цю погань назад у підвал. А я молитимуся, щоб поломки були настільки серйозні, що маячок вирубався, і інопланетяни не відстежили «посмертне» переміщення дрону.

— Ок. Вже біжу. Але якщо нам звалювати, то не з порожніми руками, — викладаю назад отримане срібло. — Збери їжі днів на три. Доброї.

Возген явно хотів на мене рикнути і стусана відвісити, але передумав. Згріб гроші і пірнув за фіранку. А я отримав повідомлення, що навик «Переконливість» теж підріс до другого рівня.

Повернувся майже відразу, мабуть, поспішав якнайшвидше сплавити мене подалі з небезпечним доказом. Сунув у руки три важкі пакунки, щільно набиті якимись згортками та пляшками. Причому зробив це так наполегливо, що я розгубився і машинально сховав все це добро в інвентар. М-да… як у старому анекдоті про те, що ніщо не видавало в перехожому шпигуна, окрім парашута, який волочився позаду. Я вже половину шляху від харчівні до будинку пройшов, а все ще відчував спиною задумливий погляд Возгена.

Оскільки закинуті в інвентар пакунки руки не відтягали, вирішив з речовим доказом не відкладати і відразу покласти на місце. Заодно — перевірити, чи активізується данж, якщо до підвалу зайти з протилежного боку. Тобто з того місця, де зазвичай тусується щурячий король.

Обережно, бочком протиснувся крізь відчинені двері й зазирнув углиб. Нікого. У сенсі взагалі. Пацюків, як язиком злизнуло. Оце загнув… Хотів би я бачити той язик, який би погодився вилизувати наш підвал. Але бластер все ж таки приготував. Мало що... береженого, як відомо, конвой не стереже.

Це мене врятувало.

Нічого не порушувало тиші, тільки хрускіт кроків, коли під підошви потрапляло бите скло. Тому небезпеку я помітив не одразу. На щастя, як і він мене, — зіграла на руку луна. Звук багаторазово відбитий від стін у порожньому приміщенні не так легко локалізувати, і дрон чекав на мене з протилежного боку. Треба віддати належну швидкість роботові — зорієнтувався миттєво, — і все-таки я встиг першим. А що важливіше, влучив. Відразу. З першого пострілу. А оскільки, з переляку так і продовжував тиснути на спуск, то «літалку» прошило чергою. Мінімум три-чотири імпульси. Загалом, низка випадковостей помножилася і спрацювала, як, напевно, не вийшло б, навіть сплануй я все наперед.

Дрон спалахнув вогнем і шльопнувся на підлогу купкою сплавленого металу і пластику.

Спітнілий палець зісковзнув з кнопки вогню, і я припинив дірявити стіну і стелю. Чорт… Гарний герой. Двадцять зарядів як не було. Добре, що дрон лише один. Парочка покришить мене на вінегрет.

М-так… Виконав завдання. Тепер найтупіший Хантер усе зрозуміє. Навіть не варто гаяти час на замітання слідів. Одна надія, що зумів пошкодити камеру дрона першим пострілом, і інопланетяни зараз не милуються моїм портретом у повний зріст.