Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

називали тільки експедитором. Його брат Сабін, тепер поліцейський префект Риму, кривив обличчя, коли чув братове ім’я, і казав кисло: «Мовчіть. Пахне кінським гноєм, коли говорять про цього експедитора».

Тепер, після невдачі в Греції, остаточно всьому кінець. Це, власне, добре, що він принаймні скупу решту свого життя проживе так, як йому подобається. Завтра ж уранці він рушить додому. Раніше він ще мусить тут, у Коринфі, розрахуватися з купцем Лахесом, що наймав йому будиночок. Цей купець поводився так, наче робив милість, за великі гроші терплячи в своєму домі відставного генерала. Веспасіан радів, що добрим римським способом покаже що й як цьому манірному, добропристойному грекові, який усяко обдурював його. Подбавши про це, він зі задоволенням виїде назад до Італії, де проживатиме півроку у своєму маєтку біля Кози, а півроку у маєтку біля Нурсії, розводитиме мулів і доглядатиме свої оливки, питиме зі сусідами вино і відпускатиме дотепи, а по обіді втішатиметься з Ценіс або з котроюсь із її дівчат. А потім, через п’ять чи через десять років, коли спалюватимуть його труп, Ценіс проллє багато щирих сліз, Сабін радітиме, що позбувся свого компрометуючого брата, а інші траурні гості усміхаючись шепотітимуть про кінські кізяки та гнилу ріпу, й ясно стане, що розкішний молодий пагін старого священного дуба вигнався намарно.

Тит Флавій Веспасіан, екс-командувач римського леґіону в Англії, екс-консул Риму, екс-губернатор Африки, відусюди усунутий, чоловік, що впав у неласку двору, чоловік, який має 1 100 000 сестерціїв боргів і якому камергер Гортин пропонував жерти власний кал, підвів свій баланс. Він був задоволений. Він має тепер іти до судноплавного товариства та торгуватися з цими обманними греками за ціну поворотної подорожі. Потім він ляпне по заду Ценіс і скаже: «Ну, стара дійнице, тепер усьому кінець. Тепер ти вже не виманиш мене з-за печі, хоч підійматимеш ногу і вдвоє вище». Так, по суті він був радий. Зі задоволеним зітханням він накинув свій плащ.

У передпокої він зустрів купця Лахеса. Купець прямо вразив його, він був такий незвичайно чемний і догідливий, безперестанку вклонявся. За ним, поважний, із урочистим, офіційним обличчям, цезарський кур’єр із лавром на своєму посланницькому посохові, ознакою щасливих вістей.

Кур’єр простяг свій спис на знак пошани. Сказав:

— Послання його величності до консула Веспасіана.

Веспасіан давно уже не чув свого збляклого титулу. Вражений несподіванкою, взяв він запечатаний лист, ще раз поглянув на посох посланця. Це був лавр, а не перо; йшлося не про нещасне хропіння під час декламації. Дуже неурочисто й неквапно, на протилежність до охоплених цікавістю Лахеса та кур’єра, зламав він печатку. Його довгі губи розтулилися, все його кругле, широке мужицьке обличчя зморщилося, оскалилося. Він міцно вдарив кур’єра по плечу, скрикнув:

— Лахесе, старий шахраю, дайте хлопцеві три драхми. Або стривайте, досить і двох.

Він побіг, розмахуючи листом, на другий поверх, поляпав свою подругу Ценіс по заду, загув:

— Ценіс, стара дійнице, ми досягли цього.

Дама Ценіс і він звикли без слів до найменших дрібниць знати, що в певних обставинах думає і почуває кожне з них. Проте тепер вони жваво розмовляли. Брали одне одного за плечі, сміялися в обличчя одне одному, розходилися, важко ступали по кімнаті, то окремо, то обоє разом. Хто мав охоту, міг їх слухати, вони безтурботно розкривали своє нутро.

Грім і Юпітер! Ця подорож окупилася. Усмирити бунтівничу провінцію Юдею — це пристойна справа, наче спеціально викраяна для Веспасіанового хисту. Такою утопічною річчю, як похід Александра, можуть клопотатися геніальні стратеги, Корбулон або Тиберій Александр. Він, Веспасіан, натягає собі плащ на вуха, коли заходить мова про такі легковажні імперіалістичні проекти. А така підхожа справа, як цей похід в Юдею, припадає старому генералові до серця. Тепер панове маршали можуть чекати, а його діло на мазі. Ці благословенні юдеї! Браво їм, і ще раз браво! Уже давно вони могли б повстати.

Він був незмірно задоволений. Дама Ценіс доручила купцеві Лахесу подбати про улюблені Веспасіаном страви, коли навіть вони й дуже дорогі. Він повинен також приставити особливо привабливу, не худу дівчинку, щоб Веспасіан міг повтішатися з нею по обіді.

Але здавалося, що Веспасіанові було тепер не до цих знаків уваги, він узявся до роботи. Він був тепер не старий мужик, а генерал, полководець, що з тверезим розумом береться виконувати своє завдання. Сирійські полки по-свинячому розбещені, він покаже хлопцям, що таке римська дисципліна. Ймовірно, що уряд хоче нав’язати йому 15-й леґіон, який тепер у Єгипті. Або 22-й, бо його ж і без того послали на Схід заради цього легковажного походу Александра. Але цим він не задовольниться. Доведеться торгуватися з військовою управою за кожного чоловіка. Та він не побоїться, коли треба буде, вдарити по столу та сказати цим панам усе ясно й виразно. «Панове, — скаже він їм, — тут маємо справу не з примітивними дикунами, як германці, тут маємо справу з народом, у якого дуже добра військова організація».

Він ще сьогодні побуває в палаці. Усміхаючись, всуває він свої старі кістки в парадну форму, про яку він ще три години тому думав, що ніколи більше не доведеться надягати її.

В цезаревій резиденції прийняв його камергер Гортин. Він підняв руку з випрямленою долонею, вітаючи офіційно. Коротка церемонна розмова. Так, пан генерал може бачити його величність приблизно через годину. А префекта гвардії? Префект гвардії зараз до його послуг. Проходячи повз камергера, щоб порадитися з префектом гвардії, він трохи простодушно думав: «Ну, хлопче, хто тепер жере власне кал?»

Хутко минула ця зима, добра зима для Йосифа.

Він працював гарячково. Він глузував із техніки римлян, але не соромився переймати її. Він із ясною головою збирав у Римі спостереження, він мав ідеї. Він вирвав усе дрібне зі свого серця, для нього мало значення тільки одне: підготувати оборону, його віра зростала. Хіба Вавилон, Єгипет, царство селевкіїв не були такі ж могутні держави, як і Рим? Проте юдеї стійко держалися проти них. Що таке найсильніша армія перед подихом бога? Він розвіє її над країною, як пусту солому, а її воєнні машини здме в море, як порожні горіхи.

По містах, у приміщеннях синагог, на великих місцях зборів, на стадіонах Тиверії та Серпфоріса або під чистим небом збирав Йосиф маси навколо себе.

— Морон, морон! Наш владар, наш владар, — кричали вони до нього. І він, худий і тонкий, стояв перед великим краєвидом, витягнувши обличчя з палаючими очима, з грудей його виривалися темні, сильні слова певності. Цей