Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Сьогоднішню Тортугу було не впізнати принаймні район біля парадного входу. Тут теж усе було завалено розбитою технікою, тільки її було в десятки разів більше. Виходить, штурм Тортуги таки відбувся, але джин зазнав фіаско.

Я це зрозумів ще тоді, коли у відчаї вирішив рвонути до воріт. Ракети, випущені по флаєру, належали нападникам, скоріш за все спрацювала одна з недобитих установок, що була запрограмована по принципу «усі, хто не за нас — проти». А от системи захисту Тортуги, не дивлячись на відчинені ворота, виглядали цілими, а тому я спробував попитати удачу, вирішив, що в першу чергу вони атакують ракету, а тільки потім громадянський флаєр. У мене вийшло й хоч флаєр усе одно було знищено, але головне, я залишився живий на відміну від нападників, для яких  відчинилися ворота до пекла.

Я і раніше знав, що Тортуга неприступна фортеця, але зараз отримав змогу все побачити на власні очі, от тільки незрозумілим залишалось одне. Як подібного можна було досягти за умови паніки та масового вбивства гравців? Хто в такому випадку став на її захист? Чи Кос перебільшував, коли говорив про геноцид на Тортузі? Але ж до панікерів батькового знайомого віднести не можна. Тоді, виходить, це все робота рук Аліси й саме через це джин послав мене до неї. Та ні, дурість якась, звідки в неї така сила? Дівчина звичайний гравець, добре, більше не звичайний, а якщо чесно я взагалі не розумію, хто тепер така Аліса, але навіть Брат, не зміг би подібне провернути самотужки.

І тут, я побачив, як підсвічене місячним сяйвом повітря, неприродньо так викривилось. Не довго думаючи, навів рельсотрон на це місце, звісно, не найкращий варіант для активного бою, заважкий, не повороткий, але часу лізти до рюкзака за більш ефективною зброєю не було. Втім, навіть із плазмометом мені ловити було нічого, оскільки нападники, зрозумівши, що їх викрили, скинули маскування і я одразу опинився в щільному кільці зі щонайменше двох десятків бійців, одягнених у легкі костюми піхоти прориву.

Дивлячись у холодні дула плазмометів я поспішив опустити рельсотрон, якщо одразу не почали стріляти, то може вийде домовитись?

— Привіт чесним бродягам, — вирішив я трішки розрядити ситуацію, але у відповідь, отримав мовчання. Дивні вони якість.

— Може пропустите мене, обіцяю, поводити себе чемно, стіни не розмальовувати, шматочки на пам’ять від старовин не відколупувати, у фонтанах не купатися до туристів не чіплятися, — Але, мій гумор ніхто не оцінив, а вже наступної миті в очах різко потемніло.

До тями прийшов, сидячи в одному з приміщень підвалу, на що вказувала ребриста металева поверхня стін та глухий стук при ударі по них, а ще характерні для контейнерів прямокутні пропорції. Вікон ніде не було, лише невеличкі металеві дверцята й це ще одне підтвердження того, що я в підвалі, які на Тортузі прийнято було робити, глибоко закопуючи в пресоване сміття, морські контейнери.

За світло тут відповідали дві невеличкі діодні стрічки, котрі чомусь запалювались поперемінно і при цьому нещадно блимали. Рюкзак зник, разом із рельсотроном та бластером на поясі. Не довго думаючи підійшов до дверей і почав лупити по них кулаком.

Мої дії таки принесли результат. Двері невдовзі відчинилися і усередину увійшов боєць одягнений у наворочений електронікою екзокостюм, плечові турелі якого, одразу взяли мене на приціл, змушуючи інстинктивно відійти якомога далі назад, ще і два дрони зависли над головою.

Поглянув на мене крізь напівпрозоре забрало шолома, боєць кинув, — не галасуй, скоро з тобою будуть говорити, — і вийшов, зачинив двері. А я всівся на підлогу й почав чекати. Без зброї мені все одно звідси не вибратись, тільки от щось давить у кишені штанів екзокостюма й це дивно, адже я ніколи не любив їх обтяжувати мотлохом, використовуючи для носіння спорядження пояс та рюкзак. Засунув туди руку, я намацав холодне руків’я катани. Дістав із кишені, так і є, але як вона тут опинилася? Я чітко пам’ятаю, що поклав її до рюкзака, а ще мені не зрозуміло, куди зникло лезо? На руків’ї немає ніякої кнопки, як, наприклад на світлових мечах Квай-Гона. Хотів було вже покласти його назад, коли відчув легке поколювання в долоні.

Знову поглянув на руків’я і побачив, як на ньому проступили літери.

Ешу, я знав, що ви, люди, буваєте доволі безтурботними.

Але щоби пертися через центральні ворота, напевно, це вже перебір, навіть для безпросвітних йолопів.

Добре, що я підготувався заздалегідь і трішки підправив програмний код катани.

Тепер вона частина твого ігрового аватара, тож її не можна відібрати, як і твій костюм.

Для того, щоб активувати катану, треба з усіх сил стиснути її руків’я, а потім ввести наступні чотири цифри — 2062. Ти ж не проти, що в якості пароля, я вирішив узяти твою дату народження. Для того, щоб сховати лезо, треба знову стиснути руків’я і набрати дату народження Вероніки. Усе, бувай і не забувай про нашу угоду.

Пересилив напад люті, я все ж спробував активувати катану. Стиснув, на мій погляд, доволі міцно, але нічого не відбулося, тоді здавив так, що аж пальці побіліли й на руків’ї, нарешті, з’явилися цифри та меню вводу. Активував лезо я зло поглянув на клинок, який увесь цей час, був очима джина в моїх руках, але робити нічого, якщо Аліса стала такою ж, як і джини, то звичайна зброя проти неї безсила. Знову міцне стискання руків’я і я вводжу дату народження сестри для деактивації. Брат вкотре нагадав мені, що стоїть на кону.

Скосив очі на двері, думаю, за допомогою катани я зможу із легкістю зробити діру достатнього розміру, аби вибратись назовні. Хотів було підійти до дверей, коли раптом, почав якось дивно себе відчувати. Спочатку по тілу розпливлась приємна втома, а далі воно почало палати, поперемінно, місцями, але це не було боляче, навпаки, вуста, шия, груди, живіт і навіть там…