Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона продовжувала мовчки їсти ватрушку, поки дівчата сиділи в невеликому ступорі. Їй ставало ніяково. Погляд мимохіть перейшов на гвардійців, які тим часом виконували пробіжку на полі.
— То поділись планом, — обізвалася Марія.
Аліса вагалася між відповідями «Станцюю на руках» та «Благатиму навколішки». Проте нічого казати не довелося: їхню розмову перебив галас із гуртожитку.
— Пожежа! Гуртожиток горить. Тікайте всі!
Значна частина першого поверху в одну мить зайнялася вогнем. З виходу натовпом бігли студенти. Хто в чому був: дехто в формі, хтось тільки-но з душу з самим рушником.
На допомогу миттєво кинулися гвардійці. Та хто вони проти нещадної стихії? Навіть племінник керівника, вискочивши з підвалу, підбіг до натовпу й безпорадно зупинився. Він ніяк не міг завадити вогню.
— Чорт забирай. Вони там впораються? — сказала налякана Марія.
— Викладачі обходять бар’єр, — нагадала Люсі. — Маємо самі це розгрібати. Так. Я побіжу шукати вогневиків, а ви спробуйте водою затримати вогонь.
«Навіщо вода? Вогонь можна просто загасити, — розгубилася Аліса. — А, точно!» Марія кивнула, і вони, залишивши ватрушки, чкурнули до гуртожитку.
З дверей виходили клуби сірого диму. Скрізь стояв запах горілого дерева й тканини. Принаймні натовп більш-менш припинив рухатися. Натомість студенти, затуливши носи рукавами чи довгими комірами светрів, на щось допитливо витріщалися. Пробравшись між ними, Аліса з Марією побачили Нейтера, який лаяв меншого Кепліера. Той, з сажею на обличчі, дивився на свої руки. Їх досі вкривав яскравий вогонь.
— Що ти накоїв, сраний смолоскипе? Гаси полум’я!
— Я не можу. Не виходить.
У голосі хлопця відчувався щирий жаль. Він продовжував розмахувати руками, кидаючись вогнем. Довкола загоралася трава. Нейтер завбачливо відійшов подалі, і наказав іншим не підходити. Юрба утворила навколо Кепліера широченьке півколо. Аліса хутко вибралася в перший ряд, зупинившись за спиною гвардійця. Він її не помітив.
— Зроби з цим щось, нездаро! Ти нас усіх так спалиш, — лютував далі Нейтер. Окрім крику на винуватця пожежі, він не міг більше нічого вдіяти.
Аліса знала, що своїм гнівом він може зробити лише гірше. Ще вона з власного досвіду пам’ятала, як можна загасити вогонь, коли втрачаєш над ним контроль.
Вона пильно розглядала вогневика навпроти. Страх у його очах був зрозумілий, але погано, що він і не намагався вгамувати себе. Не панікувати — це перше правило при втраті контролю над магією. Про це знає кожен чарівник.
— Та припини ж ти махати руками! Тільки гірше робиш.
Кепліер Нейтера навіть не чув, бо вся його увага прикута до власних рук. Довго не вагаючись, Аліса вийшла вперед.
— Кепліере, поглянь на мене, — говорила вона суворим, але спокійним тоном. Так, як це колись робила з нею Ґрета.
Після цих слів її помітив Нейтер, але не вогневик. Через це вона зробила ще два кроки вперед, обминаючи черевиками осередки полум’я на траві.
— Поглянь на мене, — повторила, вказуючи руками. — Я тут.
Нарешті він підвів голову й зустрівся з нею очима. Лише тоді Аліса помітила, наскільки почервоніло його обличчя, але це її не налякало. Вона продовжила потроху наближатися.
— Прекрасно. Тепер опусти руки. Нічого більше, просто опусти свої руки.
Довірившись їй, він злегка кивнув і обережно вирівняв палаючі кінцівки вздовж тіла. Вогонь — найменше, чого зараз боялася Аліса. Вона знала, що він їй не нашкодить. Хоча міг пропалити взуття.
Тим часом у лісі неподалік вже виднілися силуети викладачів. Джон біг найшвидше.
— Гаразд, — видихнула Аліса. — І вибач.
У наступну мить вона зробила випад і зацідила кулаком прямісінько в ніс вогневика. Роздався тихий хрускіт. Кепліер від сили удару ледь не впав на землю. Однак біль виконав своє завдання: вогонь на його руках згас.
— От і все, — сказала Аліса, потираючи долонею вдарені кісточки.
Раптом Марія вигукнула:
— Алісо, твій рукав!
Опустивши погляд, вона побачила, що в ділянці передпліччя її сорочка зайнялася вогнем. Аліса й не відчула, як це сталося. Мабуть, під час удару Кепліер все-таки її зачепив.
— Лайно, — буркнула вона, широко вирячивши очі.
Можна було спробувати загасити вогник рукою, але після цього підозр про її здібності не уникнути. Натомість, не вигадавши нічого кращого, Аліса поспіхом зняла з себе через голову палаючу сорочку та кинула її догорати на землю. Від вітру шкіру вмить обдало осіннім холодом. Вона зіщулилася, притуливши руки ближче до тіла. Треба буде випросити в Джейн настоянок від застуди. Або, якщо її виженуть, доведеться шморгати носом на якомусь вокзалі.
— Тримай.
Несподівано Нейтер простягнув їй свою гвардійську куртку. О ні, допомоги від нього їй точно не треба. Не після того, як він ледь не вкинув її у канал.
— Іди до біса, — відказала Аліса, навіть не глянувши йому в очі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.