Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

Після школи він поїхав до іншої країни — прагнув нових вражень, можливостей, іншого життя. У великому мегаполісі, де завжди кипів рух, він знайшов себе. Працював у сфері бізнесу, де вміння швидко приймати рішення та залишатися холоднокровним приносило успіх.

Саме там він зустрів Лі Мей — сильну, незалежну дівчину з гострим розумом і чарівною усмішкою. Вона не намагалася бути для нього чиєюсь заміною, і це було найважливішим. Лі Мей знала, чого хоче від життя, і Тао це захоплювало.

Їхні стосунки розвивалися швидко й впевнено. Вона була тією, з ким йому не потрібно було ховати свої думки чи емоції. Їхні вечори проходили в дискусіях про бізнес, політику та життя. Вони підтримували одне одного, будували спільні плани на майбутнє.

Одного разу, стоячи на березі моря під зоряним небом, Тао взяв її за руку й тихо сказав:

— Я хочу провести з тобою все своє життя.

Лі Мей лише посміхнулася й кивнула, притулившись до нього.

Весілля було скромним, без надмірностей. Вони обмінялися обітницями перед найближчими людьми, а потім просто насолоджувалися тим, що були разом. Тао відчував спокій і впевненість у тому, що зробив правильний вибір.

Минуле зникло з його пам'яті, як дим. Ім'я "Емілія" більше нічого для нього не значило. Вона була лише спогадом із минулого життя, яке він залишив далеко позаду. Тепер усе, що мало значення, було поруч із ним — Лі Мей, їхнє спільне життя й майбутнє, яке вони

будували разом.

Минали роки. Тао та Лі Мей будували своє життя впевнено й розмірено. Вони багато працювали, подорожували, знаходили щастя у простих речах: у ранковій каві, яку Тао заварював для Лі Мей, у вечірніх прогулянках по набережній, у спокійних розмовах перед сном.

Тао не любив озиратися назад. Він навчився жити сьогоденням, і з Лі Мей це було легко. Вона була для нього всім: другом, партнером, любов'ю й опорою. Її мудрість і спокій допомагали йому зберігати рівновагу навіть у найважчі моменти.

Одного вечора, коли дощ стукав у вікна їхньої квартири, Тао сидів за столом, гортаючи старий фотоальбом. Лі Мей підійшла до нього й поклала руку йому на плече.

— Про що думаєш? — тихо запитала вона.

Тао на мить замислився, а потім усміхнувся.

— Про те, як нам пощастило.

Він притягнув її до себе, поцілував у чоло й відчув, як його серце наповнюється теплом.

Минуле залишилося там, де й повинно було бути — у минулому. Емілія? Вона була лише далеким спогадом, який більше не мав сили над ним.

Тао жив тут і зараз, і його життя було щасливим.