Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

Частина 19

— Лу, сьогодні нарешті наші батьки познайомляться! — радісно вигукнув Нік.

 

— Не називай мене Лу... Ти ж знаєш, що я так ненавиджу, — сердито прошипіла Лілу.

 

— Добре, Лу. Буду називати тебе твоїм повним іменем, — Нік лукаво посміхнувся, явно знущаючись.

 

Лілу лише закотила очі.

 

— Добре, зайчик, не ображайся, — промуркотів він, намагаючись загладити свою провину.

 

— Ходімо вже, — Лілу зітхнула й попрямувала вперед, ніби це все було випробуванням століття.

 

— Привіт, мамо, — тихо промовила Лілу, наблизившись до жінки.

 

— Доброго дня, пані, — чемно привітався Нік.

 

— Емілія. Називай мене Емілія, як подружку, зрозумів? Я ще достатньо молода, — весело підморгнула вона хлопцеві.

 

— А де тато? — поцікавилась Лілу, озираючись довкола.

 

— О, він уже говорить із батьком Ніка… Хоча я ще не встигла з ним познайомитися, — відповіла Емілія, злегка поправляючи волосся.

 

— Привіт, мамо, — Нік звернувся до жінки, яка якраз наближалася до них.

 

— Приємно познайомитися, я Емілія, мама Лілу, — вона простягнула руку для привітання.

 

— Приємно, а я…

 

Не встигла жінка закінчити, як у залі раптово пролунав знайомий голос:

 

— Кохана… ти виглядаєш приголомшливо…

 

Емілія різко обернулася. Її серце завмерло. Ні, не може бути… Це ж…

 

— Т… Тао… — її голос зірвався на шепіт. Очі широко розплющилися від шоку.

 

Перед нею стояв він. Її перше кохання. Скільки років вони не бачилися?

 

— Емілія… — промовив чоловік, і в його очах з’явився відблиск минулих почуттів.

 

— Ви знайомі? — здивовано запитала жінка, що стояла поруч із ним.

 

— Ми… навчалися в одній школі, — Тао усміхнувся, не відводячи погляду від Емілії.

 

— Так… — Емілія відповіла майже нечутно, і легка, ледь вловима посмішка торкнулася її губ.

 

У повітрі зависла напруга. Минуле ожило в одному погляді.

 

День повільно підповзав до завершення, залишаючи за собою тепле світло заходу, що проникало крізь вікна будинку.

 

— Ой, ми уже й вдома... — з полегшенням зітхнула Емілія, знімаючи туфлі в коридорі.

 

— Мамо... — невпевнено озвалася Лілу, дивлячись на неї уважно.

— Так, Лілу? — Емілія спинилась, повернувшись до доньки.

— Ви ж із Тао... ви ж не просто були однокласниками, так? Просто... ти була така весела, а коли побачила його...

 

— Ми просто були однокласниками, — різко перебила мати, її голос набув сухості.

— Точно? — не відступала Лілу.

— Так! Просто було несподівано побачити... когось із

минулого.

 

Емілія стояла перед дверима, не наважуючись постукати. Її руки тремтіли, серце билося швидше, ніж зазвичай. Зітхнувши, вона натиснула на дзвінок.

 

Двері відчинилися майже одразу.

 

— Ем? — здивовано вигукнула Лейла. — Ти в порядку?

 

Лейла виглядала, як завжди, елегантно навіть удома. Її довге каштанове волосся було недбало закручене в пучок, кілька пасм спадали на обличчя. Вона була в м’якому светрі кольору гіркого шоколаду, що ідеально пасував до її карих очей, і широких кремових штанях. На шиї — срібний ланцюжок із маленьким кулоном у формі півмісяця.

 

— Можна я зайду? — тихо спитала Емілія, ховаючи очі.

— Звичайно, заходь, — Лейла відійшла вбік і одразу зачинила двері. — Ти мене лякаєш. Щось сталось?

 

— У тебе є шампанське? — запитала Емілія з кривою посмішкою.

— Після такого запиту — знайдеться. — Лейла рушила на кухню. — Сідай. Я зараз.

 

За кілька хвилин на столі стояли два келихи й пляшка, яку Лейла відкривала з майже театральною серйозністю.

 

— Так і будеш мовчати? Чи розповіси, чому ти виглядаєш так, наче щойно зустрілася з минулим?

 

— Бо так і було, — прошепотіла Емілія й опустила погляд. — Я зустріла Тао.

 

Лейла застигла на мить, потім налила обом по келиху.

 

— Той самий Тао? Перше кохання?

— Так.

 

— Ем… — Лейла зітхнула й сіла навпроти. — Не кажи, що ти ще досі…

 

— Я не люблю його. — Емілія перебила. — Але пробачити… я не можу.

— У тебе є чоловік. Ільсон кохає тебе.

— А Лілу зустрічається з його сином…

 

Тиша опустилась на кімнату, наче хмара. Лейла перевела подих.

 

— Секундочку… Ти хочеш сказати, що твоя донька зустрічається із сином твого колишнього?

 

— Саме так.

— Господи… І як пройшла зустріч?

— Напружено. Я сказала, що ми з ним просто однокласники… Але навіть Лілу помітила, що щось не так.

 

— А він що?.. Як виглядав?

— Спокійно. Можливо, навіть радів.

— А ти?

— Я… розгубилась. І тепер не можу заснути. Ільсон поїхав у відрядження, Лілу в подруги, а я залишилася з цим клубком у голові.

 

— Ви з Тао не пробували поговорити? Без образ. Просто... як дорослі.

 

— Чому все так складно, Лейло?.. — голос Емілії затремтів.

 

— Бо ти жива. Бо тобіболить. І, здається, ще не все відпустила, Ем...

 

 

Невелика тиха кав’ярня з видом на річку. За вікном — ніжне світло ліхтарів і шелест листя.

 

Емілія прийшла першою. Вона була спокійна. Серце не стискалося, руки не тремтіли. Усе, що мало боліти — вже відболіло.

 

Тао з’явився за кілька хвилин. Без зайвих слів сів навпроти. Її очі були іншими — не закоханими, не злими. Спокійними.

 

— Дякую, що прийшла, — тихо сказав він.

— Я думала, що краще поговорити, ніж уникати одне одного. Адже тепер наші діти… — вона усміхнулась м’яко. — Усе складніше, ніж здається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍