Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марта довго мовчала. Не тому, що не мала що сказати. Навпаки — її думки були гучними, як фуга на три голоси. Але жоден з цих голосів не домінував. Усі тягнули в різні боки: залишитись, поїхати, втекти, боротися.
Пропозиція з Києва ще не втратила сили. Запрошення на престижний конкурс. Вона мала шанс виступити перед найвідомішими педагогами країни, можливо — навіть отримати стипендію на стажування в Європі. Лист лежав у шухляді філармонії, поруч із новими нотами. Вона відкривала його щодня — і щодня закривала, не прочитавши.
Але одного вечора — після ще одного душевного концерту для людей з села, після чергової скарги й чергового “наглядача” у залі — вона зрозуміла: їй потрібно їхати.
— Я мушу, — сказала Андрію, тримаючи лист у руках. — Не тому, що хочу втекти. А тому, що мушу дізнатися, ким я є поза цими стінами.
Він довго мовчав. І не дивився на неї.
— Я знав, що ти це скажеш. Ще тоді, коли вперше почув твої ноти. Вони — не сільські. Вони — всесвітні.
— А ти?
— Я — залишусь. Тут моє коріння. Моя боротьба. Але я не зупинятиму тебе. Ніколи.
— Це не про зупинку. Це… про повернення.
Він підняв погляд.
— Ти повернешся?
— Не знаю. Але знаю, що це не кінець. Це частина руху. Як у музиці: ти мусиш піти на відстань, щоб почути, що звучить у тобі по-справжньому.
Прощання було не про сльози. Воно було про глибину.
У день від’їзду Марта зібрала лише найнеобхідніше. Скрипка — перша в списку. Зошит Андрія — друга. Третя — його сорочка, яку вона попросила залишити їй “як штрих у мелодії”.
Станція була порожня. Лише ранкове сонце й стара жінка на лавці. Потяг мав приїхати за п’ятнадцять хвилин. Вони стояли вдвох — ближче, ніж будь-коли, і водночас — уже на межі двох світів.
— Ти гратимеш у Києві — гучніше, ніж будь-коли, — сказав він.
— А ти писатимеш — глибше, ніж коли-небудь.
— Твоя тема залишиться тут, — вказав на серце.
— А твій ритм — у моїх пальцях.
Поїзд прийшов майже нечутно. Вона сіла в перший вагон. Він стояв на пероні, не махаючи. Лише — дивився. До останньої секунди.
І коли потяг зник, філармонія здалась йому раптом набагато більшим будинком. Бо тепер у її тиші звучала дорога назад.
Вона ще не повернулась.
Але музика її — вже чекала.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
