Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

170
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 207
Перейти на сторінку:
ви знаєте, що моя мати — уроджена де Граффенрід?

— Ні, не знаю, — казав Кйоу, хоч уже чув про це разів триста. — Правда?

— Факт! Де Граффенрід із графства Генкок... Але про ту дівчину я вже не думаю. Правда ж, Біллі?

— Я цілком певен, що, не думаєте, — відповідав Кйоу, й це було останнє, що чув від нього переможець Купідона.

Бо на цьому місці консул завжди поринав у легенький сон, а Кйоу спускався з веранди і йшов додому, до своєї хатинки під гарбузовим деревом у самому кінці майдану.

За кілька днів коралійські вигнанці зовсім забули про лист поштмейстера та про свою відповідь. Проте двадцять шостого липня плід цієї відповіді з’явився на дереві подій.

У коралійські води прибув черговим рейсом фруктовий пароплав “Андадор” і кинув якір. На березі, як завжди, вишикувались глядачі, а карантинний лікар та митні чиновники попливли до пароплава, щоб виконати свої службові обов’язки.

Через годину до консульства зайшов Біллі Кйоу, виблискуючи свіжим полотняним костюмом і шкірячись, як задоволена акула.

— Догадайтесь, яка в мене новина, — сказав він Джонні, що вилежувався в гамаку.

— Надто жарко, щоб угадувати, — ліниво відповів Джонні.

— Приїхав ваш торговець взуттям, — сказав Кйоу, ласуючи цим солодким гостинцем, — і привіз таку силу черевиків, що вистачить на цілий континент, аж до Вогняної Землі[129]. Зараз товар перевозять до митниці. Вже привезено шість повних шлюпок, і поїхали по нову партію. Ох, святі угодники! От весело буде, коли він зрозуміє жарт і прийде побалакати з містером консулом! Варто пронидіти в тропіках дев’ять років, щоб подивитися таку виставу!

Кйоу любив посміятися від душі. Він вибрав на циновці чисте місце й ліг долі. Аж стіни тремтіли від його веселощів!

Джонні обернувся до нього й блимнув очима.

— Не повірю, — сказав він, — щоб знайшовся такий дурень, який прийняв мою відповідь всерйоз.

— На чотири тисячі доларів товару! — аж захлинувся від захоплення Кйоу. — Все одно, що з вугіллям до Ньюкасла![130] Прихопив би ще й партію пальмових віял для Шпіцбергену![131] Бачив старого дивака на ринку. Треба було б і вам подивитись, як він надів окуляри й пас очима півтисячі босоногих анчурійців, які зібрались навколо.

— Ви правду кажете, Біллі? — кволо запитав консул.

— Чи правду я кажу? Побачили б ви, яку дочку привіз джентльмен, що попався на ваш гачок! Розкіш! Поряд із нею всі наші цеглянощокі сеньйорити здаються чорними, як дьоготь!

— Розказуйте далі, — попросив Джонні, — якщо тільки ви можете припинити своє осляче хихикання. Терпіти не можу, коли доросла людина шкірить зуби, як гієна.

— Прізвище — Гемстеттер,— провадив Кйоу.— Він... Та що це з вами?

Джонні вивернувся з гамака, гупнувши мокасинами об підлогу.

— Та встаньте ж ви, ідіоте, — строго сказав він, — а то я провалю вам голову оцією чорнильницею. Та це ж Розіна із своїм батьком! Боже! Що за дурне опудало той старий Паттерсон! Вставайте, Біллі Кйоу, й допоможіть мені! Що нам тепер робити? Невже цілий світ збожеволів?

Кйоу встав і обтрусився. Сяк-так йому вдалося прибрати пристойного вигляду.

— Треба щось придумати, Джонні, — сказав він, силкуючись говорити серйозно. — Я й гадки не мав, що це ваша дівчина, аж поки ви самі не сказали. Насамперед — треба знайти їм хорошу квартиру. Ви йдіть на берег, приймайте на себе удар, а я побіжу до Гудвіна, може, місіс Гудвін згодиться примістити їх у себе. Адже їхній дім — найкращий у Кораліо.

— Дякую, Біллі, — сказав консул. — Я знав, що ви не покинете мене в біді. Настав кінець світу. Але спробуємо відстрочити катастрофу на день або два.

Кйоу розгорнув парасолю й подався до Гудвіна. Джонні надів піджак та капелюх. Він узявся був за пляшку з коньяком, та й знов поставив її на стіл, не випивши й краплини, і сміливо вирушив на берег.

Він знайшов містера Гемстеттера та Розіну в затінку, біля митниці. Круг них зібралося багато зівак. Митні чиновники розшаркувались, тим часом як капітан “Андадора” розтлумачував їм, для чого ці люди прибули до Кораліо. У Розіни був здоровий і дуже бадьорий вигляд. Вона з живою цікавістю роздивлялась навколо. Все було таке нове для неї! Вона злегка зашарілась, вітаючись із своїм колишнім поклонником. Містер Гемстеттер дуже приязно потиснув Джонні руку. Він був підстаркуватий чоловік, без особливих життєвих талантів, один із тих численних невдах-підприємців, які ніколи не бувають задоволені й завжди мріють про щось нове.

— Дуже радий вас бачити, Джоне, — ви дозволите мені так вас називати? — сказав він. — Дозвольте подякувати вам, що ви так швидко відгукнулись на лист нашого поштмейстера. Він сам узявся написати вам від мого імені. Я шукаю собі таке діло, де можна було б мати більше прибутку. Я вичитав у газетах, що тутешні місця привертають велику увагу підприємців. Я дуже, дуже вдячний вам за вашу пораду приїхати сюди. Я спродав усе, що в мене було, й купив на виручені гроші найкращі черевики, які тільки можна дістати на Півночі. А мальовниче у вас місто, Джоне! Судячи з вашого листа, справи тут підуть чудово!

Страждання бідолашного Джонні припинились тільки з приходом Кйоу, який оповістив, що місіс Гудвін буде дуже рада віддати кілька кімнат у своєму домі містерові Гемстеттеру та його дочці. Туди одразу ж і провели містера Гемстеттера та Розіну й залишили відпочивати після втомної подорожі. Тим часом Джонні потурбувався, щоб усі ящики з черевиками були прибрані до митного складу, де їх мали оглянути. Кйоу, шкірячись, мов акула, побіг розшукувати Гудвіна, щоб попросити його не відкривати гостеві справжніх перспектив взуттєвої торгівлі в Кораліо, поки Джонні не знайде якого-небудь виходу зі скрутного становища, коли це взагалі можливо.

Увечері на прохолодній веранді між консулом та Кйоу відбулась одчайдушна воєнна нарада.

— Відішліть їх додому, — почав Кйоу, читаючи думки Джонні.

— Відіслав би, — сказав Джонні, трохи помовчавши. — Але справа в тому, Біллі, що я весь час брехав вам.

— Це нічого, — лагідно відгукнувся Кйоу.

— Я казав вам разів сто, — поволі провадив Джонні, — що забув цю дівчину. Адже так?

— Триста сімдесят п’ять разів, — погодився монумент терпіння.

— І щоразу я казав неправду, — повторив консул. — Я не забував її ні на

1 ... 43 44 45 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"