Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

місяців блискуче сконструював, побудував і випробував дослідну модель літака зв’язку. Його серійному випуску перешкодила війна. Олега Костянтиновича знов запросили до Москви. Тепер він випускав для фронту свій знаменитий транспортно-десантний планер А-7, що забезпечував живленням, зброєю, боєприпасами партизанські загони і скидав десанти в глибокий тил супротивника.

У 1943—1946 роках Антонов як перший заступник головного конструктора в ОКБ Яковлева брав безпосередню участь у створенні винищувача Як-3, але мріяв про самостійну роботу. Це здійснилося, коли в Новосибірську було відкрито нове КБ, яке і очолив Олег Костянтинович. Війна була позаду, і конструктор розробив проект одного з найпопулярніших і масових літаків вітчизняної авіації – унікальний багатоцільовий Ан-2, який прозвали в народі «кукурузником».

Коли уряд вирішив почати серійний випуск Ан-2 (за розробку якого Антонов був удостоєний Державної премії СРСР) на Київському авіазаводі, Олег Костянтинович погодився на переїзд. Днем народження «сімейства» Ан вважається 6 вересня 1949 року, коли в небо злетіла перша серійна «Аннушка». Навряд чи в світі є ще така невибаглива й універсальна машина, що «оволоділа 18 професіями», випробувана в Африці і Антарктиді, яка випускалася протягом 30 років.

Наступний літак Антонова – Ан-8 – став першою в транспортній авіації машиною нового зразка. За широкий фюзеляж її прозвали «повітряним дельфіном» і «китом, що літає». Треба сказати, що практично не було жодної машини, випуск якої Антонову не довелося б відстоювати з боєм. Директор заводу Шелест не полюбляв незалежного конструктора. Устромляв він палиці в колеса і коли зайняв пост секретаря ЦК КПУ. І хоча «міністерські ігри» відняли у Антонова багато сил і нервів, в небо злетіли: Ан-12 (Ленінська премія), Ан-22, Ан-26, Ан-32 (Державна премія УРСР), Ан-72, Ан-124, що вирішували завдання військово-транспортної авіації, повітряно-десантних військ і забезпечення вантажних перевезень Аерофлоту; багатоцільові Ан-14 і Ан-28, які відрізняються здатністю базуватися на непідготовлених майданчиках завдовжки до 550 м; пасажирські Ан-10 і Ан-24, які володіють високою економічністю перевезень; суцільнометалеві планери А-11, А-13, А-15, мотопланер Ан-13 і дельтаплани «Славутич».

Олег Костянтинович любив підносити сюрпризи. Одним із них став крилатий гігант «Антей» – Ан-22, який приголомшив відвідувачів Усесвітнього салону авіації в Ле-Бурже. «Літаючий собор», «поїзд у повітрі», «мегалітак», «нова епоха в літакобудуванні» – яких тільки епітетів не придумували журналісти. Таке ж враження справив у світі і «Руслан» – Ан-124 (1985), останній літак, який був створений під керівництвом Антонова. Цьому велетневі тільки стоянка потрібна розміром з футбольне поле. Усередині кожного з чотирьох двигунів чоловік може стояти в повний зріст.

В останні роки життя здоров’я все частіше підводило генерального конструктора. У 1979 році він переніс складну операцію по видаленню пухлини кишечника, в 1982-м різко погострився застарілий туберкульозний процес у легенях. Але не це підкосило Олега Костянтиновича, а людська заздрість і підлота. Хтось після першого випробування «Руслана» написав анонімку, почалися розгляди «у верхах». Емоційний, він завжди хворобливо сприймав несправедливість, 4 квітня 1984 року Антонов помер від інсульту.

Ім’я видатного конструктора продовжує жити не тільки в літаках, створених при його безпосередній участі: його носить і «молодша сестра» «Руслана» – «Мрія» – Ан-225, розроблена генеральним конструктором П. В. Балабуєвим. На авіасалоні в Ле-Бурже цей супергігант з’явився, несучи на спині космічний корабель багаторазового використання «Буран». Французькі журналісти з захопленням писали: «У Антонова з’явилися талановиті послідовники, цілком гідні покійного конструктора. Це вже не школа – це справжній університет конструювання…»

Кошкін Михайло Ілліч

(1898—1940)

Видатний конструктор, творець танка Т-34

Незабаром після закінчення Другої світової війни один із журналістів запитав на прес-конференції Уїнстона Черчілля: «Сер, яка зброя, на ваш погляд, була краща в минулій війні?». – «Англійська гармата, німецький літак «мессершмітт» і російський танк Т-34. Проте якщо у перших двох випадках мені зрозуміло, як це зроблено, то я абсолютно не розумію, як з’явився цей танк…»

Т-34 – найкращий танк Другої світової війни. Це визнавали всі – і свої, і вороги. Як «мессершмітт» був основою панування німців у повітрі в перші роки війни, що дозволило Німеччині добитися значних успіхів на початку кампанії проти СРСР, так і Т-34 забезпечив Червоній армії перемогу на Курській дузі і на багатьох інших полях битв. Але радянські авіаконструктори зуміли дати гідну відповідь «мессершмітту», а ось німці «протиотрути» від Т-34 довго не могли знайти. Важко переоцінити роль знаменитої «тридцять-четвірки» у Великій Вітчизняній війні. І також неможливо собі уявити появу Т-34 без Михайла Ілліча Кошкіна…

Він народився 21 листопада (3 грудня) 1898 року в селі Бринчаги Углицького повіту Ярославської губернії (нині Переяславського району Ярославської області Росії). Родина жила дуже бідно, батько помер, коли Мишко був ще зовсім дитиною, мати була вимушена наймитувати, працювати з ранку до ночі, щоб якось прогодувати трьох дітей.

Після закінчення парафіяльної школи Михайло виїхав до Москви, з 1909 по 1917 рік працював на кондитерській фабриці. Прийшов час призову, і в лютому 1917 року Кошкін опинився в діючій армії, воював на Західному фронті, в серпні того самого року був поранений і незабаром демобілізований. З квітня 1918-го Михайло знову надів форму, тепер уже червоноармійську. Якийсь час він був політпрацівником, а в 1921 році остаточно демобілізувався і поступив у Комуністичний університет ім. Свердлова, який закінчив у 1924 році. Після декількох років роботи в районних і губернських партійних органах у 1929 році за особистим розпорядженням С. М. Кірова, як «перспективний ініціативний працівник», Кошкін був зарахований до Ленінградського політехнічного інституту на кафедру «Автомобілі і трактори». Після закінчення інституту Михайло отримав розподілення в танкове КБ Ленінградського заводу імені С. М. Кірова. У Ленінграді він займався проектом середнього танка Т-46-5, першого в СРСР танка з протиснарядною бронею. І хоча цей танк не пішов у серійне виробництво, Кошкін в числі інших конструкторів був нагороджений орденом Червоної Зірки.

28 грудня 1936 року наказом наркома важкої промисловості Г. К. Орджонікідзе М. І. Кошкін був призначений головним конструктором танкового КБ заводу № 183, колишнього Харківського паровозобудівного заводу.

Восени 1937 року КБ отримало розпорядження від Головного автобронетанкового управління (ГАБТУ) Червоної армії розробити новий колісно-гусеничний танк. Для виконання завдання ГАБТУ М. І. Кошкін організував новий підрозділ – КБ-24, в яке особисто відібрав 20 найкваліфікованіших конструкторів.

Менш ніж за рік КБ-24 виконало замовлення, представивши ГАБТУ колісно-гусеничний танк А-20. На ньому був встановлений дизельний мотор В-2, розроблений харківськими конструкторами К. Челпаном, І. Трашутіним, Я. Віхманом, І. Бером. В-2