Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 248
Перейти на сторінку:
не допомагав його матері.

Олена мовчить. Мовчу і я. Їдемо серед ночі. Їдемо довго.

— А звідки ви знаєте, що я вас не обдурю? Не повернуся до бунтівників?

— Я не знаю. І обдурите ви не мене, а Господа. Бо він послав мене, і він врятував вас від наглої смерті. А далі вже ви самі будете вирішувати, до чого було це диво, — кажу тихо і наганяю коня.

Далі мовчимо. Кожен думає про щось своє. Потім Олена засинає, вкрившись кожухом і притиснувшись до мене. Я наганяю коня. Вже у Сумах купую їй квиток до Харкова.

— Звідти багато потягів, їдьте до Одеси, а там купіть собі документи та сідайте на пароплав, — кажу їй. Ми стоїмо на пероні. На нас здивовано дивляться. Ну, а як же, така витончена, гарненька дама у супроводі якогось мужика, з яким поводиться, наче він їй рівня. — Ось гроші. Будьте обережні, в Одесі легко дурять. Я поклав у ридикюль ваш браунінг. Але не використовуйте його без крайньої потреби.

На її очах з’являються сльози. Прибуває потяг. Вона підходить до мене і несподівано цілує, чим викликає справжній фурор. Пані цілує мужика!

— Дякую! — шепоче вона.

— На славу Божу.

Я допомагаю її зайти до вагона і йду. Відчуваю, що дуже заморився, то одразу не їду додому, а знімаю кімнату в дешевенькому готелі і вкладаюся спати. Потім повертаю коня Боротянському, а ніж Маєвському. Граф із зацікавленням дивиться на мене.

— Навіщо вам був потрібен ніж? Якась чергова історія? Розкажіте!

Я щось брешу у відповідь, а сам думаю, що зможу довіритися тільки паперу. Граф їде, а я сідаю за стіл і думаю, як би назвати цю історію. Виводжу своїм кругленьким почерком людини, звиклої писати доповіді: «Зухвале пограбування потяга» — і починаю описувати все, що бачив і чув.

На службі Його Величності

літку люблю я спати на вулиці, а не  в хаті, дихати свіжим повітрям, насолоджуватися прохолодою. Воно-то, звісно, комарі налітають, але я замовив поштою сітку дрібну, яку мандрівники використовують у подорожах дикими краями, то тепер недосяжний до комарів, як Його Величність для бунтівників. Дзижчать кровопивці за сіткою, жадають крові православної десь на віддаленні, а вкусити не вкусять. Сітку я натягнув у садку, під двома яблунями. Над сіткою ще навіс зробив, щоб і яблука стиглі не гепали, і дощ не турбував. Під сіткою в мене дерев’яні піддони, на них сіна пахучого копа, зверху ряденце чистеньке і кожух, бо вранці прохолодно стає, і тут уже приємно вкритися, угрітися, як у Бога за пазухою.

Хутір мій від людей далеко, у степах, але шлях неподалік проходить. Шляхом тим різні люди ходять, є серед них і на майно чуже ласі, то сплю я на дворі не сам, а під охороною двох песиків — Одновуха і Чорного. Кожен з них мені по пояс, вовка легко придушить та й людину не відпустить. Відтоді, як у мене коней вкрали, завів я собачок. Оце вони кумпанію мені складають у садку. З ними спокійно можна спати, бо жодна зараза не підійде непомітно.

Лежу, розкинувся на сіні, наче річка у повінь, дихаю на повні груди повітрям. Ось чого добре на землі жити — повітря тут чистеньке, не так, як у Києві, особливо взимку, коли палять усі й не продихаєш. А вода! Тут наберу цеберко з криниці, п’ю, і аж солодка водиця, а в Києві п’єш і горло дере. А ще зуби в мене посипалися через погану київську воду. Це не я сам вигадав, лікар мені сказав. Ну, і тиша ж іще. У Києві як не ховайся, а тиші не знайдеш. Навіть уночі хтось та проїде вулицею, цокотітиме бруківкою, а тільки до ранку справа — і починається гримотіння. Тут же така тиша, що спочатку аж вуха боліли. Лише листочки в саду шелестять потроху, і все.

Тільки ото про тишу подумав, як загарчали мої песики. Я сплю далі, уваги не звертаю, бо, може, птах який пролетів, чи заєць схвилював собачок. Зараз заспокояться. Але ні, не заспокоюються, почали гавкати. Чого це вони? Невже гостей якихось непроханих почули? А потім наче двигун гуркотить. Може, в Києві чи Харкові машиною вже нікого не здивуєш, бо їх там череди цілі, а в наших палестинах немає їх зовсім, хіба автоперегони якісь трапляться, та й то центральним шляхом їдуть, а в мене ж на узбіччі хуторок. Ніколи сюди машина не їхала, а тут гуркотить. І все ближче, все гучніше. Очі я відкрив, розумію, що не сниться це мені, а насправді.

Підхопився я, дивлюся, онде і фари на дорозі мигкотять. Таки машина до мене їде. Я револьвер з-під подушки взяв, бо собаки собаками, а зброя ще ніколи не заважала, пішов у двір невідомих гостей зустрічати. Собаки мої аж казяться від люті, гавкають, наче з гармат стріляють, бо ж голосисті — страх. Я їх у дворі припнув, щоб не наробили шкоди гостям. Сам револьвер напоготові тримаю, чекаю.

— Тихо ви! — кажу собачкам. Бачу, машина перед воротами зупинилися, дверцята ляснули, вийшов хтось і стукає у хвіртку.

— Є хто вдома? — питає гість, і голос його мені знайомий.

— А хто потрібен? — намагаюся згадати, де той голос чув. Спросоння це непросто.

— Іване Карповичу, це я! — Господи Боже мій, та це ж їх благороді голос! Штабс-капітана Мельникова, мого колишнього керівника в Київському охоронному відділенні! Давно я його не чув, ось і не пізнав.

— Ваша благородь?

— Я, я! Відчиніть, Іване Карповичу!

Звісно ж, відчиню, такі гості.

— Заходьте, — запрошую. Бачу, що їх благородь не сам, а ще з кимось. При світлі фар не роздивишся добре, але невеличкий, у цивільному наче, стоїть біля машини. Штабс-капітан зайшов у двір сам, його товариш залишився стояти перед воротами. І двигун у машині не вимикають.

— Ваню, — шепоче Мельников. — Швиденько одягайся, і їдьмо!

— Куди? — дивуюся я.

— До Ромен!

— Що мені там робити?

— Справа державної важливості!

— Та я ж у відставці!

— Ваню, ти навіть не уявляєш собі, що це за справа! Одягайся швидше і поїхали! — шепоче мені їх благородь, голос у них тремтять, як завжди було при дуже великому начальстві. То пуцьвірінок біля машини — начальство велике? Куди світ котиться? От

1 ... 43 44 45 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"