Читати книгу - "Том 3"

class="p">до ясної надії пориваюсь,

що я хоч здалека побачу волю,

що хоч мій син, онук, найдальший правнук

такого часу діжде, як і слово,

ганебне слово «раб» із світу зникне;

жадаю віри в ту святую силу,

що розум просвітить у найтемніших

і всіх людей збере в громаду вільну

без пастиря-дозорця і без пана,

а пс в отару з пастухом свавільним

та з лютими собаками, тремтячу

від голосу вовків, левів, шакалів,

гієн, лисиць і всякого, хижацтва.

Не я один духовну спрагу маю, не я один так серцем голодую, багато нас таких. Мені казав один товариш-раб, що десь над Тібром, як перейти отруєну Маремму *, є табор потайний рабів-повстанців. Утомлені своїм довічним рабством, воші гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

Патрицій Ти думаєш, вони надовго скинуть?

Неофіт-раб

Хоч би на мить, і то вже варто труду!

Я сподівався на довічну волю в громаді вашій, але ви й на мить «солодкого ярма» не здатні скинуть.

Так чи не краще залишити мрії

про вічне і піти на часове, замість агап на оргію криваву?

Патрицій

Скажр — на хрест і на ганебну страту.

Неофіт-раб

Ей, християнине, з якого часу у вас ганебною зоветься страта?

Невже се ви жахаете хрестом?

Адже Месія ваш не посоромивсь укупі з розбишаками конати на тім хресті.

Є п и с к о'п

Він освятив хреста, а не розбійники. Він врятував їх, а не вони його.

Неофіт-раб

Овва! Невже?

А може б, він не царював на небі, не панував над душами людськими, якби не проливалась тая кров розбійників, повстанців, непокірних на пострах всім рабам і «простим духом», бо, може, «терпеливість і покора» давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання.

Молодий христи яни н

Терплячих і покірних не лякає смерть на хресті за того, хто прийняв за всіх нас муки хресні.

Неофіт-раб

Так на те

він їх прийняв, щоб ми їх знов приймали? То де ж він, той рятунок, в чім той викуп гріхів усього світу, як ізнов щодня криваві викупи даються?

Єпископ Той викуп там, па небі. Наше царство не сього світу. Хай тіла вмирають, аби повік жили блаженні душі.

Хри^тос віддав і плоть, і кров свою в поживу вірним, а такі ледачі раби лукаві, як ось ти, марнують святий той дар, і він даремне гине.

Неофіт-раб А мало нас погинуло даремне, кривавих жертв усім богам неправим, та гине й досі за того царя, що, кажеш ти, на рабство осудив нас? Хто зміряв шлях, обставлений хрестами, що ми, раби, одвіку перейшли?

Хто зважив кров, що досі ще не впала на голову катів, а все тяжить на дітях тих замучених героїв?

По тій крові, немов по багряниці, простеленій для кесарських тріумфів, пройщлаї богів фаланга незчислеипа з землі на добо. Дрки буде слатись під ноги їм, тиранам безтілесним, богам безкровним, неживим примарам живої крові дорога порфіра?

Своєї крові я не дам ні краплі за кров Христову. Якщо тільки правда, що він s бог, нехай хоч раз проллється даремне божа кров і за людей.

Мені дарма, чи бог один на не-бі, чи три, чи триста, хоч і міріади.

За жодного не хочу помирать: ні за царя в незнайому едемі *, ні за: тиранів па горі Олімді, нікому з них не буду я рабом,, доволі з мене рабства на сім світії Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, , боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком,, .

а Деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам погибель.

Я вслід його піду. Коли затону,

то не за нього — він не хоче жертви,—

але за те, за що і він страждав.

Нехай нікого хрест мій не лякає,

бо як почую я в своєму серці

святий вогонь і хоч на час, на мить

здолаю жити не рабом злиденним,

а вільним, непідвладним, богорівним,

то я щасливим і на смерть піду,

і без докору на хресті сконаю.

Анціллодея раптом заходиться нсвтримливим риданням.

Неофіт-раб

(лагідно)

Чого ти, сестро? Що тебе вразило?

Чи я тебе образив прикрим словом?

Повір мені, я не хотів того.

Анціллодея

Ні, брате... не образив... тільки.,, шкода...

Та жаль мені тебе... загинеш, певне.,.

Єпископ

Не плач. Лукавий раб — не вартий сліз.

Він поклонився духом Прометею, а той єсть сатана, одвічний змій,, що спокусив на Fpix і непокірність.

Нема сьому рабові ні рятунку, ні прощ^. Він занапастив себе.

Покиньмо нечестивця, одсахнімось, ходім од зла і сотворімо благск

Неофіт-раб

А я піду за волю проти рабства,, я виступлю за правду проти вас!

громада рушав з свічками в руках. Єпископ попереду. Неофіт-раб іде сам окремо другим переходом в інший бік.

В ДОМУ РОБОТИ, В КРАЇНІ НЕВОЛІ

9 Діалог

Велика» залита сонячним світлом полудневим площа в околиці Мемфіса; на заході вона переходить у справжню пустелю, піскувату, повиту сухим маревом, тремтячим від спеки; па сході її оточують зарослі папірусу та лотосу, що вкривають багна, позосталі від нільської поводі. Посеред площі величезна будова, ще не скінчена: колонади, подекуди ще без капітелів, але поставлені по виразному плану, мури з барвистими малюнками, ще пократова-ні сіткою помічничих ліній, велетенські постаті богів з певикіїг-ченими емблемами на головах, а декотрі й зовсім ще без голів. Гурти робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду для пої з багнистих зарослів, інші, під наглядом будівничого, вивершують колони, кладуть перші вінці стелі, різьбярі й малярі заходжуються ретельпо коло покрас і статуй. Але дедалі робота стає млявою, полуднева змора давить всіх — і рабів, і доглядачів.

Старший дозорець (глянувши на сонячний дзигар перед статуєю бога Ра)

Полудень! Відпочинок всім! Лягайте!

Робітники покидають роботу і вкладаються, здебільшого де хто стояв. Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться, але найбільше таких, що падають, як мертві, спати ницьма або й горілиць на розпеченім піску, на камінні, на самім краєчку мура, вподовж брусів межи колонами, навіть на колінах у колосальних богів; сонце блищить на спітнілих лобах, одежа мов палає відблиском гарячого промінпя — раби не чують, сплять важким сном, що розпирає їм груди спішним, нерівним

диханням.

Раб-гебрей

(в заболоченій