Читати книгу - "Місто Боуган"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 55
Перейти на сторінку:
сакральну музику — арфи й гімни. Навіть декольте у північняцьких жінок стало скромніше. Ходили пекучими весняними вечорами, як великі праведниці. На променаді шепотіли призабуті молитви. Помічали, що волосся в них набуло нового блиску. Щоки у всіх зарум’янилися. У центр майже ніхто не спускався. Вони молилися за проклятих грішників унизу й жаліли їх. Вони пробачили їм недавні втрати. Вони пробачили за своїх полеглих і своїх втрачених…

Погляньте на кривувату задурманену посмішку Альбіноса.

…із великих сувоїв тканини, які спеціально для цього притикдикали потягом, вирізали маленькі жовті прапорці, й на них гаптували ініціали «ТС» орнаментальним письмом, яке швидко опанували всі хлопаки, відтепер відомі як прапорошиви. Прапори прив’язували з рівними інтервалами до мотузок, натягнутих між дахами панельок, — спочатку десятками, потім сотнями, аж доки вони не заповнили все небо: ефект був водночас святковий і побожний.

Лаятися майже перестали. Бороди підстригли. Злягання доти було у північняків такою ж звичною справою, як дихання, й відбувалося, хай би під яким кутом стояли стрілки годинника, повсюди — на сходах, у торф’яних землянках, за вітробоями на бульварах, у всіх на очах, — але тепер звелося до подружнього ложа, та й тоді його практикували виключно тверезо, у місіонерській позі, поквапцем, безсловесно. Північняцькі джентльмени взяли за моду кусати у кінцевий момент подушку, щоб не споганити повітря вигуком тілесної втіхи.

Жовті прапорці вилися, жовті прапорці ряхтіли, жовті прапорці мерехтіли.

Прив’язували їх так міцно, щоб навіть найсильніший вітровій з Великої Пустки не зірвав, але на вітрі вони звучали багатоголосою какофонією — ляпали, стогнали, співали, і якщо слухати їх достатньо довго, то ефект заворожував і врізався в пам’ять. Тієї весни всі вирішили, що Ласкавий Тятко Сус передає повідомлення через прапори.

Аякже.

І були тієї весни, про яку ми говоримо, на півночі такі, що стали визнаними експертами з дослухання до прапорців. Зазвичай це були старші джентльмени, які чимало бачили на своєму віку. Вони спекотними квітневими вечорами сиділи під прапорцями на бульварах навпочіпки, слухали, час від часу сходилися порівняти висновки. Обличчя тихі, зацікавлені. Обличчя, сповнені… Глибокого Сенсу. І вже незабаром Слухачі (як їх швидко прозвали) взяли за звичку сходитися щодня на чай у наливайку в підвалі панельки Голомозих, аби виробити спільне тлумачення послання. Після того послання писали друкованими літерами фут заввишки на транспарантах, які рівно одну годину носили бульварами місцеві курви. Курвів карали за спроби спокусити порядних північняцьких юнаків, відданих Тятку. На вечірніх зборах крикунів звучала думка, мовляв, носити транспаранти — недостатньо суворе покарання для цих сучок-розпусниць, що зреклися Тятка, тож треба їхні інтимні місця понівечити спицями й розпеченими ножами, але ця пропозиція вúкликала суперечки. Слово від редакції у «Меснику» визнавало і прославляло «Чудо прапорів» (у газети навіть спецвипуск вийшов), але наголошувало, що на цьому етапі жіноче обрізання — це занадто, навіть за мірками боуганських Висоток. Тож поки що хвойди просто марширували з важкими транспарантами, ридаючи під тягарем, а в руках у них яріли нашептані прапорами послання від Ласкавого Тятка Суса:

Грог — дияволова слина!

У собак теж є душі!

Ляхи ніколи не будуть чистими!

Ласкавий Тятко Сус розказував, що до чого, і північняцький нарід був йому довіку вдячний за вказівки. Правовірні клани щовечора шикувалися вздовж бульварів, чекаючи на парад курвів. Ставали на коліна, щось белькотіли незнаними мовами, хтиво прославляли свою любов до Суса, а повз них несли транспаранти. А якщо часом хтось і кривдив курвів чи жбурляв у них пляшки, то всі сходилися на тому, що ці хвойди розмальовані на краще й не заслуговують. Але частині курвів урвався терпець, тож вони почали збиватися у групки й тікати з Висоток під покровом ночі.

Ось тому тієї весни, про яку оце мова, склалося так, що майже здичавілі північняцькі хвойди посходилися до центру міста й почали вештатись Манівцями, де прибивалися до банд диких дівчат, яких звела докупи відданість дівчині-вбивці Цзинь, і їхні вигуки солідарності лунали над містом. Так Північ і Манівці об’єдналися — що, безперечно, позначиться на прийдешньому літі.

Я чую їх із задньої кімнати Кіноспілки боуганської історії та старожитностей — засидівся допізна, п’ю прекрасне португальське вино просто з пляшки, і, повірте на слово, як завжди, усе старанно записую.

А поза криками, як завжди, чути, як у ріці б’ється чорний пульс Великої Пустки.

А ще послухайте, мої друзі, мої хвойди, мої довірливі діти:

Нічого доброго від цієї річки не віє.

Логанів лист до Маку

Маку, мені так тебе не вистачає. Особливо цієї ночі. Я метаюся в напівзабутті без тебе. Ніби ти зникла багато років тому. Я вже навіть не чую твого голосу. Заплющивши очі, я тебе уявляю, але не чую. Кажу ж, Маку, без тебе я — майже не людина. Я не можу жити без тебе на Бовісті. Я весь час про тебе думаю. Мені соромно за те, як я тебе ревнував. Що я можу сказати: кохання до тебе повільно зводило мене з глузду. Тепер, коли я лишився сам, я чітко це бачу. Я попросив Ґанта зробити все, що він вважатиме за потрібне. Я попросив його випробувати тебе — і знав, що він не зупиниться. Будь ласка, не звинувачуй його, Маку. Це я затіяв гру, а він просто скористався нагодою. Тепер мені жаль цього чоловіка, який звікував вік самотою. У мене на таке не вистачило б сили. Вибач, Маку. Це страшно, але мої ігри довели, що ти вірна. Я так хочу, щоб ти вернулася. Пам’ятаєш, як ми, ще молоді, прогулювалися якось увечері Манівцями і знайшли пляшку мускату, саме годящої температури, що мовби чекала нас на приступці? Навколо нікого, хто б побачив. Тільки ти, я і Манівці, Маку, й ми випили те вино. Благаю, пробач. Знаю, тепер це видається неможливим. Знаю, тобі потрібен час. Тобі потрібні місяці, аби зрозуміти, який у мені горів біль. Але я знаю, що любов до мене досі живе в тобі. Якщо ти хочеш, щоб я покинув Стиляг, я так і зроблю. Листа доставить містер Менніон — де ти, Маку? Інколи мені здається, наче я відчуваю на Манівцях твою присутність. Листа у відповідь я не чекаю. Я просто прошу: подумай про роки попереду. Поодинці ми — ніщо. Якщо ти вирішиш повернутися й подарувати мені життя, Маку, зустрінься зі мною в кафе «Альядос». Опівночі, о 12-й. У ніч Серпневого ярмарку.

Логан

Пізній вечір «У Томмі»

Переддень травня, ресторан «У Томмі»,

1 ... 43 44 45 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто Боуган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто Боуган"