Читати книгу - "Чорний Загін"

Країну Вітрів, видряпатися по Сходах Сліз і вони споглядатимуть на Чари з відстані в сто кілометрів.

Я продовжив переглядати й сортувати папери.

-- Елмо, пошукайте навколо, може натрапите на ще щось цікаве. Вона могла дещо приховати.

-- Візьми Одноокого, Гобліна і Мовчуна, -- запропонував Ворон. – З ними більше шансів на щось натрапити.

Капітан дав добро.

-- Закругляємося, -- наказав він Лейтенанту. – Короп, ти і Красунчик, вишикуйте людей в похідний стрій. Сірник, подвій вартових.

-- Сер? – запитав Красунчик.

-- Ти ж не хочеш бути тут, коли повернеться Шепіт, правда? Гоблін, йди сюди. Вийди на зв'язок з Ловцем Душ. Потрібно передати інформацію на самий верх. Негайно.

Гоблін скривив кислу міну, тоді пішов у куток і почав щось тихенько бурмотіти. Це були маленькі, тихі чари… на початку.

-- Док, ти й Ворон, коли закінчите, спакуйте всі документи, -- продовжив Капітан. – Вони нам ще згодяться.

-- Найкраще я прибережу для Ловця Душ, -- сказав я. – Але деякі з них вимагають негайної уваги, якщо ми хочемо мати з них хоч якийсь пожиток. Тобто, потрібно щось зробити перш, ніж Шепіт встигне попередити своїх.

-- Гаразд, -- перервав він мене. – Я пришлю віз. Не баріться.

Коли він виходив, то весь посірів.

Стогін і зойки надворі переросли в перелякані крики. Я розпрямив онімілі ноги й підійшов до дверей. Хлопці зганяли повстанців на плац. В’язні відчули раптове бажання Загону накивати п’ятами. Вони думали, що загинуть за кілька хвилин до того, як прибуде порятунок.

Похитавши головою, я повернувся до документів. Ворон поглянув на мене так, немов поділяв мій біль. Хоча, з іншого боку, це могло бути презирство до моєї слабості. З Вороном ніколи не відомо.

Крізь двері протиснувся Одноокий, підійшов до нас і висипав оберемок клунків замотаних у непромокальну тканину. На них налипли мокрі грудки землі.

-- Ти мав рацію. Ми викопали це за її спальнею.

Гоблін видав з себе довгий, пронизливий вереск, від якого кров у моїх жилах замерзла, як від крику сови, почутого в лісі опівночі. Одноокий негайно метнувся на звук.

В такі миті я починаю сумніватися в щирості їхньої ворожнечі.

-- Він у Вежі, -- простогнав Гоблін. – З Леді. Я бачу Її його очима… його очима… його очима… Темрява! О, Боже, темрява! Ні! Боже, ні! Ні!

Його слова переросли в сповнений абсолютного жаху крик, а тоді поступово стихнули.

-- Око. Величезне Око. Воно бачить мене наскрізь.

Ворон і я наморщили чоло і знизали плечима. Ми й гадки не мали про що він базікав.

Голос Гобліна звучав так, немов він впав у дитинство.

-- Нехай воно не дивиться на мене. Нехай воно перестане. Я був чемним. Заберіть його геть.

Одноокий опустився на коліна поряд з Гобліном.

-- Вже все добре. Все добре. Воно не справжнє. Все буде гаразд.

Я переглянувся з Вороном. Він повернувся до Сонечка й почав жестикулювати.

-- Я посилаю її за Капітаном.

Сонечко з неохотою пішла. Ворон взяв наступний аркуш паперу з купи й почав читати. Холодний, як камінь, наш Ворон.

Гоблін покричав ще трохи, а тоді запанувала мертва тиша. Я різко повернувся. Одноокий підняв руку, показуючи, що моєї допомоги не потрібно. Гоблін закінчив передавати наше повідомлення.

Гоблін потрохи заспокоювався. Вираз жаху залишив його обличчя. Повернувся рум’янець. Я став на коліна й перевірив пульс на шиї. Серце в нього тріпотіло, але ритм поступово сповільнювався.

-- Чудо, що його не вбило цим разом, -- сказав я. – Раніше бувало так погано?

-- Ні, -- Одноокий відпустив руку Гобліна. – Наступного разу краще не доручати йому виходити на зв'язок.

-- Воно прогресує?

Моя професія межує з їхньою вздовж вкритих темрявою країв, але тільки незначною мірою. Я мало що знаю.

-- Ні. Певний час потрібно буде підтримувати його віру в себе. Здається, він застав Ловця Душ в самому серці Вежі. Це будь-кого виб’є з рівноваги.

-- Він був в присутності Леді, -- видихнув я. Я не міг стримати хвилювання. Гоблін бачив Вежу зсередини! Можливо він бачив Леді! Тільки Десять Поневолених будь-коли поверталися з Вежі. Людська уява наповнювала її тисячею жахливих можливостей. А в мене був живий свідок!

-- Відстань від нього, Док. Коли буде готовий, сам тобі розповість.

В голосі Одноокого пролунав різкий тон.

Вони сміються з моїх фантазій, кажуть я закохався в нечисть. Може вони й мають рацію. Інколи моє зацікавлення лякає навіть мене. Занадто вже воно нагадує одержимість.

На певний час я забув про свої обов’язки щодо Гобліна. В цю мить він перестав бути людиною, братом, старим другом. Він перетворився на джерело інформації. Тоді, присоромлений, я повернувся до документів.

Невдовзі сповнена рішучості Сонечко притягнула спантеличеного Капітана.

-- А, ясно. Вийшов на зв'язок, -- він пильно поглянув на Гобліна. – Вже сказав щось? Ні? Розбуди його, Одноокий.

Одноокий почав протестувати, передумав і лагідно потрусив Гобліна. Гоблін не поспішав прокидатися. Його глибокий сон нагадував транс.

-- Якісь проблеми? – запитав Капітан.

Я пояснив. Він фиркнув і сказав:

-- Віз у дорозі. Починайте пакуватися.

Я почав вирівнювати купки документів.

-- Я мав на увазі Ворона, Док. Ти будь наготові. Мене тривожить стан Гобліна.

Капітан мав рацію. Гоблін знову побілів. Його подих був неглибоким і швидким. Він дихав дедалі важче.

-- Дай йому ляпаса, Одноокий, -- порадив я. – Можливо йому здається, що він все ще там.