Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

поганого. [...] Коли все заспокоїлося, той хороший чоловік наказав допомогти матері відшукати інших дітей».

Джерело: Свідчення Яніни Ґіжицької, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 621.

Гиновичі, ґміна Бережани – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 800 мешканців.

У ніч з 23 на 24 березня 1944 року бандерівські боївки напали на польські обійстя. Було вбито 22 поляки. «У польських хатах не було чоловіків, отже жінки збивали труни, як уміли, – пише свідок подій Юзеф Березюк. – Деяким допомагали українці. Труни на останки Яна Якубця та Юзефа Борека зробив Стефан Липка, якому допомагав інший українець, Стефан Козак (обидва пізніше загинули при загадкових обставинах)». Цей сам свідок пише, що його батько знайшов притулок у хаті українця Луцишина в Бережанах.

У квітні 1944 року, за попередження і надавання допомоги полякам, були вбиті також українці Ілля Білик і Дмитро Вітковський «Круць».

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 110; Свідчення Юзефа Березюка, там само, с. 612–613.

Гута Шкляна, ґміна Нараїв – польсько-німецьке село, яке налічувало близько 400 мешканців.

У березні 1944 року бандерівці вбили кілька десятків поляків. Христина Дудзицька описує, як разом з матір’ю вони уникнули смерті від рук нападаючих, тікаючи з власного дому. «Ніч. Ми доходимо до самотньої української хати родини Сновидів. Вони не хочуть нас впустити. Чоловіків нема. Якась жінка говорить: Пані, йдіть, я боюся. – Незважаючи на її опір, ми заходимо до хати, падаємо на лави, повністю виснажені переживаннями та важкою засніженою дорогою. Проминає ясна від заграви пожеж ніч. Українка весь час стоїть на сторожі на подвір’ї. Вона боїться бандерівців. Говорить, що спалять хату, а її вб’ють за надавання притулку».

Джерело: K. Dudzicka, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 16, с. 19.

Запуст Львівський, ґміна Нараїв Місто – село зі значною перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У квітні 1944 року (з 11 на 12 та з 13 на 14) в результаті нападів бандерівців загинуло понад 100 осіб.

Владислав Жолновський вимінює декількох українців, завдяки яким багато поляків врятувалося.

Стефунко Олекса, бандерівець, мав поінформувати відділ УПА в ближньому Болотницькому Лісі, куди поляки, у випадку атаки на Запуст, планують тікати, а мешканців намовляв, щоб ті шукали заховання в Нараєві, але своїм землякам подав зовсім протилежний напрямок. Після викриття цієї гри, він був болісно побитий, внаслідок чого помер.

Українка Франциска Ґідур, мешканка Новосілки, була інформаторкою УПА, однак бандерівцям передавала фальшиві, перебільшені дані про озброєння самооборони у Запусті, натомість за посередництва польки із Запусту, своєї приятельки Єви Касак, вона поляків попереджувала про майбутній напад.

Член УПА Нечипор приймав участь у нападі 12 квітня. В одному з будинків потрапив на своїх добрих знайомих, подружжя Кшаків. Він сказав супутникам, що сам з ляхами розправиться. Випровадив обох за стодолу на поле, наказав їм утікати і вистрілив два рази в повітря. Коли це розкрили, також його у покарання було вбито.

Схожа доля зустріла українця Григорія Куку, господаря в Запусті, після того, як у своїй хаті приховував Марію Пруцналь, коли ця влітку 1944 року повернулася до свого села за швейною машиною (у квітні вона втратила чоловіка і двоє дітей; п’ятеро врятованих дітей вивезла до Бережан). Кука допомагав також іншим польським сусідам, які цього потребували.

Господар Іван Проць у своїй хаті зберіг на ніч з 12 на 13 квітня 15-річного Франциска Цибулю, а бандерівець Федик наказав своїм підлеглим винести з дому кількамісячну Аню Куйстру, і поставити колиску проти вітру, на випадок пожежі, завдяки чому дівчинка врятувалася.

Родину Дереньовських про небезпеку остерігали українці Дмитро Куций, Василь Нагірний, Дмитро Олексів та Іван Горлатий.

Родину Яновичів у біді підтримав український сусід Кармазин, а раніше солтис Запусту, українець Зорій, остеріг їх, що вони мусять сховатися. «Зорій одних обманював, – пише Владислав Жолновський, – говорив їм неправду і цим ослаблював їхню пильність. Інших попереджав про небезпеку. Він був роздвоєною людиною: між страхом перед своїми неформальними начальниками, бандерівцями, і співчуттям до своїх сусідів, співмешканців колонії».

Джерело: W. Żołnowski, W trzecią noc po Wielkiejnocy, Opole 2004, с. 129–130, 160–164, 192, 230–237. Див. також: AW, II/86/ł, A. Dereniowski, Wschodnie losy Polaków; AW, II/1304/2k, T. Janowicz, Powstanie i zagłada Zapustu Lwowskiego.

Козова, ґміна Козова – місто, яке налічувало понад 6500 мешканців, у більшості поляків, а також євреїв (до 1942 р.) та українців.

У 1944 році була викрадена і вбита бандерівцями за надавання допомоги полякам українка Катерина Кусна, повитуха й акушерка.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., s. 113.

Котів, ґміна Потутори – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1400 мешканців.

15 серпня 1943 року був викрадений і вбитий членами УПА адміністратор парафії Котів, священик Владислав Білинський, який повертався з відпусту (престольного свята) в Літятині. Його тіло ніколи не віднайшли. Служниця священика першу інформацію про цю подію отримала від української родини, на полі якої жертву піймали й підстрелили. Інша українка з Котова розповіла їй подальші подробиці про те, як кати знущалися над своєю жертвою. «Факт вбивства священика Білинського, – у 1948 році писав вікарій з Бережан, священик Зигмунт Бармінський, – був пізніше підтверджений однією греко-католицькою монашкою, яка, потрясена злочинами побратимів, підірвавши навіть довіру до свого греко-католицького священика, зав’язала таємний контакт з нашим священиком у Бережанах і, мабуть, для заспокоєння власного сумління, неодноразово остерігала поляків перед запланованими нападами, які загрожували їм з боку українців».

Джерело: ks. J. Wołczański, Relacja o śmierci ks. Władysława Bilińskiego w 1943 roku z rąk ukraińskich nacjonalistów, „Studia Rzeszowskie”, т. 5 (1998), с. 154.