Читати книгу - "Чінгісхан"

поскакав до загону.

— За мною!

Загін рушив ряд за рядом, сотня за сотнею, повертаючи на дорогу, що біліла в місячному сяйві. Каган лишався нерухомим на виступі горба і все ще лічив та загинав пальці, доки останній вершник не потонув у сутінковій далечині. Він загнув десятий палець.

— Чи підготував гордовитий хвастун, шах Хорезму, таке військо? Ми скоро побачимо це в бою під Бухарою.

Розділ дев’ятий
ЗНИКЛИЙ КАРАВАН

Чінгісхан наказав своїм мусульманським послам спорядити великий караван і вирушити нібито для продажу краму в володіння хорезм-хана. Чінгісхан передав їм значну частину його власних цінностей, награбованих ним у Китаї, а на виручені гроші наказав накупити якомога більше тканин, щоб він міг ними нагороджувати воїнів, які особливо відзначилися.

Махмуд-Ялвач відправив з караваном велику кількість товарів, але сам відмовився їхати до Хорезму. Він і два його супутники лежали в юртах, охали і запевняли, що їх у Бухарі отруїли. Караван складався з п’ятисот верблюдів, і з ним вирушили чотириста п’ятдесят чоловік, які видавали себе за купців та прикажчиків. На чолі каравану Чінгісхан поставив свого монгольського нукера Усуна.

Перейшовши через гірські відроги Тянь-Шаню, караван прибув до прикордонного мусульманського міста Отрар. Там «караван-баші» Усун показав начальникові міста грамоту, власноручно підписану шахом Мухаммедом і з його восковою печаткою; в ній шах дозволяв монгольським купцям «роз’їжджати і торгувати в усіх містах Хорезму вільно і без будь-яких зборів».

Місто Отрар славилося своїми базарами. Сюди весною і восени прибували кочівники з найвіддаленіших кочовищ. Вони приганяли баранів і рабів, привозили просолені шкури, вовну, різні хутра, килими і вимінювали їх на тканини, чоботи, зброю, сокири, ножиці, голки і шпильки, чашки, мідний і глиняний посуд. Усе це виготовлялося вправними майстрами та їхніми рабами у містах Мавераннагру і Хорезму.

Караван прибув в Отрар. Він являв собою незвичайне видовище для базарів цього міста. Купці розклали на килимах такі дивовижні й коштовні речі, яких отрарці ніколи й не бачили. Цілими юрбами приходили вони і дивувались, розглядаючи металевих божків, так майстерно позолочених, що вони здавалися вилитими з золота, яшмові вигнуті жезли, що «приносять щастя», вазочки, курильниці і дивні фігурки з яшми та нефриту, чайники й чашки з тонкого китайського фарфору, мечі з золотим руків’ям і піхвами, оздоблені дорогоцінним камінням. Тут були і боброві, і чорно-бурі лисячі шкурки, і чоловічий та жіночий одяг з товстого шурхітливого шовку, підбитий соболями; були й інші рідкісні та цінні речі.

У натовпі говорили:

— Всі оці коштовні речі награбовані татарами у Китаї, в царських палацах. На цьому розкішному одягу, напевне, виявляться плями засохлої крові. Воїни продали награбовані речі за безцінь купцям, а тут купці хочуть перепродати і нажитись.

— Чому наші війська не підуть до Китаю? — міркували інші. — І ми могли б добути такі ж скарби.

— Якщо татарські купці пропонуватимуть ці розкішні товари за півціни, то що ж доведеться робити отрарським купцям? На наші товари ніхто не захоче навіть дивитися.

Степові погоничі худоби несхвально похитували головами.

— Кому потрібні такі речі? Тільки ханам, бекам та на халати суддям і великим імамам. Щоб купити таке розкішне вбрання, вони тепер із нас здеруть подвійні податки.

Начальником міста Отрара був Інальчик Каїр-хан, племінник цариці Хорезму Туркан-Хатун. Він проїхав з почтом по базару, спинився біля «виставлених речей монгольського каравану і прийняв від купців дарунки. Потім, заклопотаний, він повернувся до фортеці і надіслав хорезм-шахові повідомлення, в якому цисав: «Ці люди, що прибули до Отрара в одязі купців, не купці, а найімовірніше лазутчики татарського кагана. Вони поводяться гордовито. Один із купців, родом індус, спробував грубо назвати мене тільки на ім’я, не називаючи ханом, і я наказав відшмагати його канчуками. А інші купці розпитують покупців про справи, які зовсім не мають стосунку до торгівлі. А коли вони лишаються самі з ким-небудь із народу, то погрожують: «Ви не підозрюєте того, що діється за вашою спиною. Незабаром відбудуться такі події, проти яких ви не зможете боротись…»

Стривожений таким листом, хорезм-шах Мухаммед наказав затримати в Отрарі монгольський караван. Усі чотириста п’ятдесят купців і монгольський «караван-баші» Усуи зникли безслідно в підвалі фортеці, а монгольські товари намісник Отрара відправив до Бухари для продажу. Виручені гроші взяв собі хорезм-шах Мухаммед.

З усього каравану лишився живим тільки один погонич. Йому пощастило втекти і дістатися до першого монгольського поста. Там його посадили на поштового коня з бубонцями[88], і він помчав до Чінгісхана з страшною звісткою.

Розділ десятий
ПОСЛА НЕ ДУШАТЬ, ПОСЕРЕДНИКА НЕ ВБИВАЮТЬ

Не встиг місяць збільшитись і потім знову вигнутися серпом, як від володаря татарського в Бухару прибув новий посол Ібн-Кефредж-Богра, батько якого був колись еміром на службі у батька хорезм-шаха, Текеша. З ним прибуло двоє знатних монголів.

Перед тим як прийняти послів, хорезм-шах Мухаммед довго радився з своїми кипчацькими воєначальниками. За їхньою вказівкою, він вирішив прийняти монгольських послів гордо й суворо, але все-таки вислухати їх, щоб дізнатися про наміри Чінгісхана.

Старший посол увійшов з підведеною головою. Він уже не преклонив коліна і говорив стоячи, немов готовий до бою, хоч свою зброю,