Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Норвегія» на TV2 буде «справа викрадення Надії Кроґ». Я сидітиму в студії, — Стіллер обернувся до Вільяма Вістінґа. — Ти на той час уже будеш в Гауґена вдома? Хотілось би знати його безпосередню реакцію.

— Це могло б видатися дивним, — заперечив Вістінґ. — І викликати підозру.

Стіллер виклав на стіл погодинний графік.

— Я уклав план, — сказав він і зачитав: — О 20.15 надішлеш йому смс-ку, напишеш, що працюєш допізна, але хотів би зазирнути після роботи до нього додому й обговорити поїздку до літнього будиночка. Вам же треба узгодити закупи та інші практичні моменти.

Вістінґ кивнув.

— Ток-шоу починається о 20.40. Тобі треба бути в Мартіна Гауґена за дві хвилини до початку.

— А якщо він не дивитиметься телевізора? — втрутився Гаммер.

Але Стіллер ще не закінчив говорити, то й не відволікався на коментар.

— Сюжет про Надію Кроґ запустять о 21.56 і триватиме він шістнадцять хвилин. Щойно почнеться сюжет, Гаммер пришле тобі смс-ку з проханням увімкнути телевізор.

Стіллер схилився, досягнув з сумки мобільний і шурнув його через стіл.

— Дзвонитимеш з цього телефону, — сказав він до Гаммера, перш ніж перевести погляд на Вістінґа. — А ти запишеш номер цього телефону як «Ліне». Ніби це твоя донька просить тебе подивитися передачу. У такому разі Гауґен не зможе тобі відмовити.

Адріан Стіллер знову глянув на Гаммера й знову перевів погляд на Вістінґа.

— Розкажеш Мартінові, що твоя донька працює над публікацією матеріалів «справи Кроґ» для «ВҐ». Скажеш, що добре пам’ятаєш ту справу, і запитай, чи він теж її пам’ятає.

Стіллер бачив, що його план Вістінґові не надто подобається. Вістінґ схопив кулькову ручку й майже непомітно ледь відсунувся на стільці від столу, ніби хотів дистанціюватися від плану.

— Тобі почеплять прихований мікрофон, — вів він далі. — Така мікроскопічна штучка, яка буде з тобою всі вихідні. Вона активується голосом і має заряд на сорок вісім годин. Час дії цієї батареї удвічі більший від звичайної. Тому можеш спокійно забути про неї, заміняти не доведеться.

Вістінґ крутив ручку в пальцях і явно почувався не на своєму місці.

— А завтра вже активніше візьмемося до діла. Важливо, щоб сьогодні ввечері за розмовою ти наполіг на своєму авті. Ми підключимо пристрій стеження і жучок і зможемо слухати ваші розмови. Обов’язково заїдьте на бензозаправку, купиш свіжий номер «ВҐ». На півдорозі до літнього будиночка «Ліне» надішле тобі повідомлення з посиланням на подкаст, щоб ви прослухали його в авті. Запис триватиме 34 хвилини, дослухати до кінця не встигнете. За дві години «Ліне» відправить ще одне повідомлення і поцікавиться твоєю думкою. Це дасть тобі привід прослухати весь подкаст і обговорити його з Мартіном Гауґеном.

— І ви сподіваєтесь примусити його в такий спосіб зізнатися? — скептично запитав Нільс Гаммер.

— Це змусить говорити про «справу викрадення», — відповів Стіллер. — Розслідування на 50 відсотків складається з психології. Іноді речові докази не потрібні, достатньо, щоб підозрюваний втрапив у пастку, заплутався і не знав, як звідти вибратися.

Вістінґ мовчав. Стіллер роздав ксерокопії маршруту.

— Може виникнути чимало нюансів, — завважив Вістінґ. — Все може скластися не так, як задумано.

— Спокійно, не переживай аж так! — промовив Стіллер. — Ідеться насамперед про те, щоб розбурхати його думки, позбавити впевненості, посіяти тривогу, довести його до відчаю, а тоді, у слушний час, буде легше пробити його броню. Він мусить усвідомити, що носити в собі чорну, зловісну таємницю значно гірше, ніж зізнатися.

42

Комп’ютер у лабораторії «КК» показував незвично високу активність. Доки вони радилися, машина зареєструвала сім вихідних дзвінків на сім різних номерів.

Гаммер підкотив стілець до стола й увімкнув перший запис. Якийсь чоловік з Саннефьорда.

Мартін Гауґен відрекомендувався.

— Йдеться про пневматичний пістолет, який ви виставили на сайті «барахолки», — сказав він.

Вістінґ глянув на екран комп’ютера, який відстежував Мартіновий інтернет-трафік.

— Він досі на роботі, — підказав Стіллер. — Мабуть, користується офісним комп’ютером.

Телефонна розмова закінчилася домовленістю, що Мартін заїде до продавця додому між четвертою та шостою і подивиться на товар.

— На біса йому пневматичний пістолет? — здивувався Стіллер.

Гаммер зайшов на сайт «барахолки», спробував розшукати номер, на який телефонував Гауґен. Марно. Ім’я продавця теж не знаходилося. Тоді Гаммер обмежив коло пошуків географічно: де можна купити пневматичну зброю в Саннефьорді? Пошук дав чотири результати.

Гаммер переглянув кожний анонс і знайшов потрібного продавця у третьому. На фото пістолет виглядав справжньою бойовою зброєю. В оголошенні було вказано, що це копія швейцарського SIG і що до нього додаються 12-грамові СО2-патрони.

Вістінґ думав собі про своє, решта мовчали.

Гаммер увікнув другий запис. Ще одна подібна розмова. Мартін Гауґен домовився приїхати й подивитися на інший пістолет. Вони прослухали ще чотири записи, і щоразу мовилося про купівлю пневматичного пістолета.

— Він боїться, — прокоментував Гаммер. — Дозволу на придбання справжньої зброї не має, а де її роздобути нелегально, не знає. Тож вдовольняється мінімумом, чим можна було б когось залякати.

На одному з моніторів почала рухатися червона цятка Мартінового автомобіля.

— Він у дорозі, — повідомив Гаммер.

Усі троє не відривали очей від цятки, яка рухалася дорогою місцевого значення в напрямку Тьонсберґа.

— Не додому, — завважив Вістінґ.

— Певно по пістолета їде, — припустив Стіллер.

Гаммер увімкнув ще один запис, у якому теж мовилося про купівлю пістолета. І в останньому записі — те саме. З усіма Мартін Гауґен умовився про зустріч між четвертою та п’ятою, окрім одного продавця, який мав повернутися додому не раніше завтрашнього дня.

Червона цятка завмерла. Гаммер перевірив адресу. Точної адреси не було, відомо лише, що авто зупинилося десь у центрі міста.

— Ніхто з продавців пістолетів там не мешкає, — сказав Гаммер, звірившись зі своїми нотатками.

Вістінґ зиркнув на годинника.

— Ще надто рано, — завважив він.

Усі витріщалися на цятку хвилин з десять, але нічого більше не відбувалося. У шафах позаду моніторів гуділи й шуміли електронні прилади. Повітря у маленькому приміщенні нагрілося і мовби загусло.

— Треба було повісити йому хвоста, — скрушно зітхнув Стіллер.

Вістінґ теж зітхнув і рушив до дверей.

— Повідомте мені, якщо відбуватиметься щось цікаве, — попросив він.

Він спустився поверхом нижче до свого кабінету, якийсь час постояв, тарабанячи пальцями по спинці стільця. Відчув нарешті радісне очікування поїздки за місто.

43

Пів на сьому. Надворі далі дощило. Години чекання Вістінґ витратив на дописування пропозицій для майбутньої реорганізації поліційної управи, потім зійшов у їдальню й перекусив якимись залишками холодних закусок з буфету. Рапорт з пропозиціями вийшов не такий ґрунтовний і об’ємистий, як хотілось би.

До його кабінету ввійшов Адріан