Читати книгу - "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"

він глянув на далеко не апетитний сніданок, його посмішка зникла. Здається, в одному був хробак.

-- Допомагає, якщо заплющити очі й спробувати не дихати носом, -- запропонувала я.

-- Правда?

-- Не дуже, але трішки. Могло бути гірше. Принаймні фініки не звиваються.

-- Цей звивається.

-- Вважай, що це обід з двох страв.

Куточком ока я зауважила якийсь рух. Заворушилася Руікі.

-- Йду побалакаю з нею. Насолоджуйся сніданком. – Я встала і легенько доторкнулася до його плеча. Він щось буркнув і тицьнув пальцем в один з фініків. Здається, до цього я ще не бачила його похмурим. Я не змогла стримати посмішку. Скільки разів я бажала, щоб він був живим і зносив те, що зносила я під час свого першого перебування в Таготі. Інколи бажання збуваються.

Чи збудуться бажання Руікі? Я сіла поряд з нею на холодну траву і деякий час просто дивилася на неї. Волосся спадало їй на обличчя, але не закривало відчужений, страдницький вираз. Вона загубилася в своєму внутрішньому пеклі. Думаю, вона не помічала мене, поки я не забрала волосся їй з обличчя. Вона сіпнулася вбік і зіщулилася.

-- Як ти зв’язалася з Королем Тіней? – запитала я.

-- Я маю право померти, -- виплюнула вона.

-- Згідна. Ніхто не повинен жити вічно, якщо не хоче. Особливо в ролі раба.

-- Тоді чому ти не даси мені померти?

-- Бо я потребую тебе. Потребую твоїх знань. Ти доклала руку, коли це все починалося, і тепер твоя відповідальність допомогти нам зупинити це.

-- Я тобі нічого не зробила. Чи йому.

-- Ти не зробила нічого, щоб завадити йому.

-- Він покарав би мене.

-- Це не звільняє тебе від відповідальності.

Вона почала тремтіти. На очах виступили сльози.

-- Я ніколи не звільнюся від відповідальності. Ніколи. До самої смерті. Обов‘язок. О, боги.

Тоді вона залилася сльозами й почала голосити. Я була впевнена, що вона втрачає розум. Неприємне видовище.

-- Амро, -- обізвався Хольгрен. – Дай їй спокій, наразі.

-- Дам, якщо вона відповість ще на кілька запитань. – Я боялася, що якщо буду чекати, то вона вже не зможе відповісти.

-- Руікі. Скажи мені щось, що допоможе перемогти Короля Тіней.

-- Це неможливо.

-- Я відмовляюся в це вірити. В нього повинна бути якась слабкість. Ми знаємо, що йому важко діяти вдень. Ми знаємо, що він якимось чином прикований до місця, яке він називає Шедоуфол. Як ми це можемо використати на свою користь? Дай мені хоча б щось, Руікі. Скажи мені, куди він та його створіння зникають впродовж дня.

-- Тіньовики закопуються. Шемранг має багато схованок – будь-де, куди не сягає сонце. В горах на схід від Шедоуфол повно печер.

-- А що з Королем Тіней? Куди він зникає, коли сходить сонце?

-- Він не йде нікуди. Не може. Доки не підкорить Атагос. Він може тільки командувати істотами і направляти свою волю в світ, впливаючи на події непрямо.

-- Тобто, як це?

-- Він маніпулює подіями, вчинками. Спритно, так спритно, що ти думаєш, що це твоя ідея, піти сюди, а не туди. Сісти на корабель до Дикого Берега, замість того, щоб перетнути пустелю. Піти гірським шляхом, а не лісовою стежкою. Весь цей час ти думаєш, що сама обираєш дорогу. І от ти стоїш перед його вівтарем, він пропонує тобі прохолодний напій і відпочинок після подорожі. Пропонує силу знищити твоїх ворогів. Безсмертя. Шанс змінити світ. Ти бачиш, як твоя рука тягнеться, щоб доторкнутися до його чорної в‘язниці. Ти думаєш, що рука рухається по твоїй волі, але чи це так? Чи це дійсно так? Запитай свого коханця, чи він по своїй волі потрапив у пастку.

-- Не по своїй, -- Хольгрен стояв позад мене. Я була зосереджена на її розповіді. І не зауважила. Він сів поряд зі мною.

-- Ніхто по своїй волі не стає частиною хордуна, особливо з таким монстром, -- продовжив він. – Не учень-зрадник вбитого магістра, і вже точно не адепт Ордену Світанку. Бо ти їхній адепт, правда?

Навіть я чула про Орден. Потужні маги зобов‘язані служити престолу Чагула. Кілька століть тому Арідалл Палаюча Рука винищив їх у відкритому бою, але це Арідалл Палаюча Рука. З такого повстають легенди.

Руікі похитала головою.

-- Немає значення, ким я була. Тепер я раб. Ти кажеш, ніхто добровільно не обере таку долю, але ти помиляєшся. Герцог Виборзький обрав. Дурень щиро вважав, що може протиставити свою волю Королю Тіней. Використати його, щоб здобути владу. Йому дали зрозуміти, що вони рівня, бо він великий майстер з виготовлення артефактів.

-- Герцог мертвий, і ніхто його не оплакує. Ви ще живі. Хочеться, щоб так залишалося і надалі. Розкажи мені щось, що я зможу використати. В нього повинна бути якась слабкість. Що з тією кам‘яною брилою? Це до неї він прив‘язаний?

-- Я не знаю.

-- Гадаю, що знаєш. За це тебе покарали? Бо ти спробувала знищити його? Ти намагалася знищити ту брилу?

-- Дай мені спокій!

Вона скрутилася калачиком, закрила обличчя руками. Я надто сильно натиснула на неї. Я глянула на Хольгрена, він похитав головою. Я зітхнула.

-- Шкода, що я не знаю більше про те, як повинна була пройти оригінальна церемонія, -- сказав він тихо. – Яке значення має цей камінь? Чому Король Тіней прив‘язаний саме до цього місця?

-- Тут Король Тіней повинен був відродитися. Принаймні так він сказав.

-- Дивно. Не в залах Полум‘я?

-- Наскільки я знаю, ні.