Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 7.3

***

Видан нічим намагався не видавати своєї ненависті до високого гостя. Вищий вампір сидів у його кабінеті, в кріслі для відвідувачів, заклавши ногу на ногу і велично влаштувавши руки на підлокітниках. Поза оманливо розслаблена, як у змії, що причаїлася у кущах. Схожість з рептилією додавав заворожуючий холодний погляд неприродно-світлих очей, які уважно вивчали самого Видана.

Ярову коштувало чималих зусиль не відвести своїх. Таке з ним було вперше. Зазвичай це його погляду не витримували і пасували. Від цієї ж істоти йшла відчутна і сильна небезпека. Глибинна, древня, потужна. Звірячі інстинкти Видана прямо волали про це, і знадобилася вся його витримка, щоб не піддаватися їм. Вовк всередині шаленів, з ним коїлося щось неймовірне. Як загнаний в пастку, він насилу утримувався від бажання накинутися на того, хто здавався йому смертельно небезпечним супротивником.

 А ще цей запах, який йшов від вампіра! Солодкуватий, нудотний, неприродний. Видан відчув його ще до того, як з блок-поста повідомили про те, хто з’явився у поселенні.

 Інстинктивна неприязнь до вампірів властива всім перевертням. Але у Видана були особисті мотиви ненавидіти конкретно цього. Він намагається відняти його жінку. Його вовчицю! Бажання вбити стало просто нестерпним, і Видан насилу утримувався, щоб і справді не накинутися на ворога, який вдавано розслаблено сидів перед ним.

Але усвідомлення того, що цим він підпише смертний вирок не лише собі, але й зграї, утримувало від необдуманих вчинків. Та їх тоді просто зітруть з лиця землі! Цей упир має великий вплив не лише серед людей, а й серед своїх. Усвідомлення того, скільки той вже ходить по землі, змушувало волосся на потилиці ворушитися. Більше дванадцяти століть. Аден Ларес – один з тих, хто встановлював закони, в тому числі й ті, за якими родичі Видана живуть вже прірву років.

До того ж вампір з’явився не один. З купою поліцейських-людей. А їх вбивати Видан не хотів. От якщо упир попадеться йому до рук один, тоді подивимося! Напевно, щось таке відобразилося на обличчі альфи, що видало таємні бажання. По губах Адена ковзнула ледь помітна посмішка.

– Думаю, ви знаєте, чому я тут, пане Яров.

Він не питав. Просто констатував факт.

Видан трохи підняв брови і глянув з їдкою іронією.

– Звідки мені це знати? Навіть уявлення не маю, чим наше скромне поселення заслужило на таку високу честь, раднику Ларес!

– Ви забрали те, що належить мені, – пролунала спокійна відповідь.

Видан відчув, як пальці боляче закололо, як завжди бувало перед початком трансформації. Неймовірним зусиллям відкинув внутрішнього звіра назад. Але виразно відчував, як той люто шкребеться всередині, намагаючись вирватися назовні і вчепитися в горлянку цієї ненависної істоти. Але ще не час. Не зараз!

– Поняття не маю, про що ви, – з вдаваним здивуванням промовив Видан, намагаючись, щоб на обличчі не промайнуло й проблиску справжніх емоцій.

– Моя жінка, – лагідним тоном пояснив вампір. – Мені сказали, що вона поїхала до вас учора. Її заступник зв’язався зі мною сьогодні і повідомив, що турбується, адже вона так і не повернулася. І ви знаєте, про кого я кажу. Венда Ланова.

Перед очима Видана стояв багровий туман з того самого моменту, як вампір сказав слова «моя жінка». Стримувати лють ставало все важче. Цікаво, цей упир усвідомлює, що він зараз на грані? І що кожне його слово тільки збільшує небезпеку? Якщо й усвідомлює, то, судячи з незворушного вигляду, вампирюгу це анітрохи не турбує. Він навіть не боїться! Останнє викликало ще більший гнів. Як же хотілося надерти дупу самовпевненому упирю! Так, щоб надовго запам’ятав і зрозумів, що з перевертнями краще не жартувати.

Видан повільно промовив, не відводячи погляду від ворога:

– Так, вона, дійсно, була тут учора.

– Я знаю, – спантеличила його неголосна відповідь. – Відчуваю її запах.

Видан примружився. Цікаво, наскільки нюх вампірів відрізняється від нюху перевертнів? Чи зможе він простежити запах Венди до сараю? Хоча стіни таємної кімнати і сам льох оброблені спеціальною сумішшю, яка збиває зі сліду навіть перевертнів. А саме сховище знайти важко, якщо точно не знати, що воно там є.

Видан повільно відкинувся на спинку крісла і схрестив руки на грудях. Якщо вампір якимось дивом все ж знайде Венду, у нього не залишиться вибору. Плювати на все, але він не віддасть свою жінку!

– Як я вже сказав, вона була тут. Ми обговорювали контракт, – якомога спокійніше сказав Видан. – Не дійшли згоди і вирішили, що немає сенсу далі продовжувати співпрацю. Після цього Ланова покинула поселення. Що з нею було далі, це вже не моя турбота.

– Ось як? – в очах вампіра з’явився небезпечний блиск. – А я вважав, що турбота про членів своєї зграї у альфи в крові.

– Хіба вона член моєї зграї? – незворушно відгукнувся Видан. – Її батько був зрадником. Сама ж дівчина ніколи не приховувала того, що не бажає бути частиною зграї.

– Що ж, вельми розумно, що ви не збираєтесь висувати якихось невиправданих зазіхань на неї, – промовив вампір. – Найближчим часом вона вже тим більше не буде з вас. Але все ж, сподіваюся, ви дозволите моїм людям остаточно упевнитися, що її тут немає?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍