Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

І вона знову провела паличкою по металевих брязкальцях, щоб я краще відчув ті вібрації і як без них погано моїй парі.

- Я розчаклую, тільки скажіть, що робити, адептко Тян. - Моєї магії повинно вистачити на ритуал будь-якої складності.  

Адептка дивилася на мене зеленими  із золотими блискітками очима, наче няня на розумово відсталого вихованця.                                                                                             

- Вашу пару треба поцілувати, пане ректоре. Просто поцілувати. Без усякої магії. Але в єдиному на весь світ місці.

- Це тут? Так це ж не складно, я просто зараз…

- Це насправді складно, пане ректоре. Була б ваша пара принцем-жабкою, вам було б досить кинути його об стіну, вирахувавши потрібне зусилля.  А от поцілувати свою пару ви не зможете. Принаймні це не буде просто. Пригадайте ваші розміри і розмір пари. Ви вдихнете - і проковтнете її, видихнете - спалите, не дихатиме, так вона просто сама вмре від жаху. Ваші ікла…

От як так виходить, що вона завжди права, а я - завжди ні? Це просто нестерпно і принизливо.

- І що тепер робити, адептко? Не лякайте мене. Що за дурня, пробачте мій драконячий. Я можу поцілувати її в людській подобі.

- Якщо вона теж буде в людській, так, зможете.

- А вона не буде?

-Вона не може довго бути в людській подобі у Трояндовому замку. Бо хтось наступив і зламав її вінчальний браслет і потім  тримав її шкіру в непідхожому місці. А цілуватись в різних подобах - нічого не вийде. Вона боятиметься, а не цілуватиметься.

- І що робити?

- Пийте чай, пане ректоре. От вам солодкі соєві цукерки, щоб було не так гірко. І не перебивайте.

Я закинув до рота цукерку, почав жувати, щоб ця Тян нарешті перейшла до справи.

І вона одразу все повернула до своєї вигоди.

- Для цього потрібно повернути мені права на цей замок і Кринжову Трясовину. Тоді це знову буде місце сили. Тоді я зможу дещо виправити в налаштуваннях, і ваша пара зможе легко ставати людиною будь-де.

- Та я вам  ті права митт.ю поверну. Той прем'єр і не дуже добрий воїн, на тактиці не знається геть зовсім…

- Війну за права розпочинати не можна, пане ректоре. Ви б її звісно виграли, бо вона справедлива. Але від Трояндового королівства не залишилося б нічого. В тому числі того острівця, де ви знайшли ме… шкіру тобто ви там знайшли. А саме там належить провести обряд.

- І тому ви станете коханкою адепта Валеріана?

- Ну так. - спокійно відповіла ця дивна дівчина. 

- І за тиждень вмовите його піти війною на сусідні землі або запропонувати відкупне? 

- Постараюся.

- А якщо не встигнете?

-Ну тоді ваша пара залишиться звичайною жабкою. І це дуже сумна перспектива. Знаєте, скільки у жаб мозку? Та отож. 

Я уявив, як моя пара  все своє коротке життя жахається й ховається від кожної чаплі й чайки... Ні, тільки не це!

- А якщо адепт Валеріан не впорається або прем’єр…

Очі адептки засяяли розплавленим золотом, і я відчув її гнів, ніби гнівався сам. Дуже дивне відчуття, скажу я вам.

- Тоді ви, пане ректоре, через його дружину, вашу даму серррця запропонуєте прем’єрові ту купу золота. що у вас в кишені. Не надто велику, щоб він не подумав, ніби тут є щось цінніше. Але й не малу.

- Тоді чи не можемо ми обійтися без адепта Валеріана? Він не видається мені здібним для таких важливих перемовин. Я можу сам.

- Ваша пара категорично проти вашого спілкування з дамами серррця. І іншими дамами. -  сердито процідила моя секретарка.

- А. І справді. Я упустив цей момент. Але ж то суто ділове спілкування.

- Знаю я ці ділові спілкування. Менестрелі з любовними піснями, подарунки, трофеї виграних битв... Стільки презирства до себе я ще ні від кого не чув. Але ж вона права.

- Ви своїй парі щось дарували, га? А ще отой ваш гарем... Ви взагалі розпусник, пане ректоре. І оті записки з сердечками, вони вашій парі не подобаються, і...

Кожне слово адептки камінням падало на моє сумління. 

Так хіба ж я знав, щомоя пара тут? 

І все ж той адепт Валеріан, як вона може, ця цинічна адептка?  В цьому є щось настільки неправильне і неможливе…

- Випивайте ваш чай, пане ректоре. Це вам прочистить мозок, тобто це вас розрадить і приведе ваші вібрації в гармонію зі світом. Тепер ми з вами обоє знаємо таємницю вашої пари.

- І те, що у нас залишився лише тиждень, адептко.

Я випив останній ковток її дивного чаю. Він і справді був гіркий, проясняв розум і очищав душу.

Тому я й відчув, що тут щось не те. І що ніяких Валеріанів не допущу. А головне -  що адептка не все мені сказала.

Але вона не дала додумати, миттю  простягла мені квадратне блюдо з солодощами. 

Я взяв цукерку у формі серця, проковтнув її й заспокоївся. Все не так погано - якщо перший впораюсь, необхідність у Валеріані відпаде. А я зроблю все швидше і краще.

- Адептко,ваша чайна церемонія - то справжнє диво і висококультурний захід.  Але нам треба повертатися.

Вона нахилила голову, її руді локони красиво відтіняли смарагдовий колір шовкового кімоно. У волоссі сяяло щось схоже на зірку. 

І я зрозумів, що чайно церемонюся з принцесою. А моя пара, мабуть, її піддана. Чи скоріше родичка. Бо вона он як про неї піклується. Навіть готова віддатися тому тупому княжичу.

І мій обов'язок - не допусти, щоб родичка моєї пари принижувалася. Я перемовлюся на балу з дамою серця. Вона жінка розважлива і щось придумає. 

- Адептко Тян, давайте вашу руку. Нам пора.

 

 

Отак пан Ректор вирішив одне, а Тян - зовсім інше.

І через день в Академії традиційний бал на честь закінченя першого семестру.

У кожного з цієї пари великі надії на нього.

Подивимося, що з цього вийде.