Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

- Отже, ви хочете сказати, це створіння прийшло за кимось, хто сидить у цій залі? – уточнила тихо, намагаючись зберігати спокій.

Хоча б видимий.

- Саме так, – кивнула Ейра, всміхнено додавши: - Схоже, зараз буде весело.

Мені її почуття абсолютно не були зрозумілими. Бо веселість у такій ситуації – явище направду божевільне.

Примара тим часом повільно обвела злякану залу пильним поглядом і зосередила свою увагу на середнього віку тлустому чоловікові, що до цього сидів у компанії пишногрудої молодої дами.

Суб’єкт здригнувся і позадкував.

- Ні, - зашипів він. - Ні! Не смій!

За якусь долю секунди примара опинилася біля нього. Видавши нестерпний потойбічний крик, вона встромила свою пазуристу руку в груди жертви і жорстоко вийняла звідти гаряче серце. Мертве тіло незнайомця здригнулося від конвульсії й упало із позбавленим життя поглядом, в якому навіки застиг тваринний жах, до ніг бездушної убивці. Супутниця мертвого голосно закричала і, здається, знепритомніла.

- Як усе швидко, – розчаровано прокоментувала Ейра, що мене неабияк здивувало. Невже їй байдуже до того, що тільки-но сталося? На наших очах щойно нечисть безжалісно вбила людину, а дівчина розчарована, що це нестерпно жорстоке видовисько скінчилося швидше, ніж їй хотілось би?

Божевілля.

Вочевидь зрозумівши з виразу мого обличчя емоції й думки, котрі зараз мене переповнювали, Рейван тихо промовив:

- Ця душа стала нявкою. Знаєш, про що це говорить?

Я мовчки похитала головою. З огидою спостерігаючи за тим, як жадібно неживе створіння поїдає орган, нещодавно вирваний з живого тіла.

- Цілком імовірно, що вона уклала угоду з дияволом: продала душу за можливість помститися тому, хто довів її до смерті, – спокійно пояснила Ейра. - Звична практика.

Я здивовано вирячила очі.

- Хіба таке можливо?

- Для Люцифера і його прихвоснів нема нічого неможливого, – знизав плечима намісник Восьмої префектури.

- А це ще хто такий? – тремтливим голосом запитала подруга.

Тепер уже на нас із нею дивилися зі вселенським здивування.

- У них же вірять лише в духів, – зітхнув Рейван, вочевидь, знайшовши виправдання нашому незнанню.

- То хто ж це? – повторила питання Лідія.

Відповідь на нього прийшлося трохи почекати, адже загальна увага знову повернулася до нявки. Втамувавши свій лютий голод, вона застережно роззирнулася довкола, а після просто розчинилася в повітрі, розлившись мутною водою по підлозі.

- Приберіть тут хтось! – крикнула бармен, байдуже продовживши витирати склянки. Всі інші люди взялися поводитися так, наче на їхніх очах щойно нічого не сталося й абсолютно нікого не вбили. Кожен повернувся до своїх попередніх справ. А я вкотре жахнулася цієї нелюдської поведінки.

Великий світ справді мене дивує. Тільки не так, як хотілося б.

- Не звертай уваги, – кинула мені Ейра, тим часом як її брат почав:

- Ви звикли вірити, що духи і карають, і нагороджують; що вони – вища форма буття, ваші єдині покровителі. Проте наш світ відрізняється. Кожна раса, різні префектури вірять і поклоняються не духам, а богам...

- Або демонам, – похмуро додала Ейра.

- ... і у всіх ці боги різні, – закінчив чоловік. - Проте теж здатні як карати, так і нагороджувати. Тільки вони є винятково речниками так званого добра. Хоча це дуже ідеалізована й узагальнена характеристика. Зло ж, на противагу, представляють згадані сестрою демони. Люцифер Вранішня Зоря – їх верховний правитель, той, хто колись був наближений до богів, але впав у прірву темряви та гріха, піддавшись власним амбіціям. Світом блукає чимало легенд про те, як саме він став таким могутнім, як є зараз. Найпопулярніша говорить, що диявол у гонитві за владою поглинув три джерела Безладдя – голод, війну і смерть. Останнє джерело не повністю, бо сама пані Смерть йому не підвладна – лише хвороби, які її спричиняють. Через цей учинок Люцифера й вигнали з Едему, зробивши в'язницею царство мертвих – Геєну. Проте отримана сила подарувала зраднику не лише нечувану могутність, а й безконтрольний невситимий голод. Він став залежним від негативної енергії смертних душ, а такою володіють лише ті, хто, як і він, зневірені й відвернені від богів. На початку всіх часів таких істот було дуже мало, бо люди й нелюди жили з богобоязливістю в серці. Тож Вранішня Зоря використав свою могутність задля людської спокуси, що допомогло й досі допомагає втамувати цей його ненажерливий голод. Він виконує гріховні людські бажання, натомість забираючи собі душі смертних. За багато тисячоліть існування Люцифер породив чимало страшних монстрів – своїх вірних і покірних слуг, котрі підступом допомагають йому в його темних діяннях... Це якщо говорити коротко та зрозуміло.

- Здуріти можна, – озвучила тихо мої думки Лідія. - Скажіть, що це розіграш або ж просто дурна легенда.

- Але ж це не правильно, – мовила хриплим шокованим тоном, - приносити в жертву власну душу тільки для того, щоб здійснити якесь безглузде бажання. Життя – найцінніше, що є в людини, воно не повинне підлягати «продажу» чи обміну.

- Багато смертних залюбки б з тобою посперечалися, – хмикнула Ейра насмішкувато.

- Як ваші боги таке допустили? – запитала розчаровано.

А сама, зрештою, зрозуміла, чому Вічність породила Вир. Якщо світ настільки зіпсувався, що люди й нелюди ось так просто торгують власними душами й за кожної зручної нагоди проливають кров інших, сприймаючи це як буденність, його справді потрібно змінювати.

Або руйнувати й будувати щось нове.

- Не знаю, – зітхнув Рейван. - Більшість із них давно не відповідають на звернення людей. І ті, шукаючи допомоги й підтримки, звертаються до темряви.

- Тобто, Люцифера, – додала злякано Лідія.

Її теж стурбувало те, що вона щойно дізналася. Ми, хоч і жили все своє свідоме життя відірвано від великого світу, проте чудово розуміємо, в чому полягають найбільші людські цінності. Обмежені в багатьох аспектах практичного й культурного існування (якщо порівнювати з цією частиною континенту), ми, втім, виховувалися на засадах людяності та гуманізму. Натомість цей світ гнив і продовжує гнити від бездушної байдужості й жорстокості.