Читати книгу - "На волю!"

міг позбутися відчуття, що з його другом от-от станеться щось жахливе. Його серце завмерло, коли він побачив, як Тигрокіготь заходить до табору сам.

Він зачекав. Місяць уже піднявся високо. Круколап, звісно, мав би уже повернутися, хіба ні? Вогнелап пожалкував, що не поговорив із Синьозіркою, коли мав таку нагоду. Зараз же він бачив, як Темносмуг і Довгохвіст патрулюють біля її кубла, і йому, звісно, не дуже хотілося, щоб вони підслухали його розповідь.

Тигрокіготь приніс свіжину, якою поділився із Білоштормом біля входу до вояцького кубла.

Вогнелап збагнув, наскільки він зголоднів. Мабуть, йому варто було б піти і пополювати — можливо, він зустріне Круколапа десь поза табором. Поки він отак роздумував, що його робити, крізь вхід до табору, накульгуючи, увійшов Круколап. Вогнелап відчув невимовне полегшення, і не лише тому, що Круколап приніс чимало свіжини.

Новак пішов прямісінько до Вогнелапа і кинув усю свою здобич на землю.

— Тут вистачить для нас трьох! — гордо нявкнув він. — І смакуватиме просто неймовірно — це з угідь Тіньового Клану.

Вогнелапу на мить відняло мову:

— Ти полював на землях Тіньового Клану?

— Таке було завдання, — пояснив Круколап.

— Тигрокіготь вирядив тебе на полювання на ворожу землю! — Вогнелап заледве міг у таке повірити. — Ми мусимо сказати Синьозірці. Це було надто небезпечно!

Почувши про Синьозірку, Круколап похитав головою. Його очі здавалися затуманені страхом:

— Слухай, не роби з мухи слона, добре? — прошипів він. — Я вижив. Я навіть уполював дещо. Кінець історії.

— Цього разу ти вижив! — кинув Вогнелап.

— Тссс! Тигрокіготь спостерігає. Просто їж свою частку і мовчи, — відрізав Круколап.

Вогнелап знизав плечима і взяв шматок свіжини. Круколап їв похапцем, намагаючись уникати Вогнелапового погляду.

— Нам слід залишити щось для Сіролапа? — запитав він.

— Він пішов до Плямолистки, — з повним ротом проплямкав Вогнелап. — Він порізав лапу. Гадки не маю, коли повернеться.

— Ну, то залиш йому скільки захочеш, — відповів Круколап, голос його раптово зазвучав виснажено. — Я втомився і хочу спати, — він підвівся і зайшов до кубла.

Вогнелап стояв назовні, дивлячись, як решта табору готується до сну. Він повинен розповісти Круколапові, що він підслухав у лісі минулої ночі. Круколап має принаймні знати, у якій він небезпеці.

Тигрокіготь лежав поруч із Білоштормом, ділився з ним язиками, однак не зводив очей із новацького кубла. Вогнелап позіхнув, щоб показати Тигрокігтю, який він втомлений. Тоді підвівся і пішов за Круколапом досередини.

Круколап спав і, наскільки Вогнелап міг зрозуміти з посмикувань його лап і вусів, бачив сни. Судячи з того, що Круколап раз у раз нявчав і попискував, ті сни були не найприємніші. Зненацька чорний кіт зірвався на лапи, широко розплющивши очі від жаху. Його хутро стало дибки, а спина вигнулась дугою.

— Круколапе! — нявкнув Вогнелап. — Заспокойся. Ти у нашому кублі. Тут лише ми!

Круколап ошаліло оглянувся.

— Лише ми, — повторив Вогнелап.

Круколап кліпнув і, здається, упізнав друга. Він важко бехнувся на підстилку.

— Круколапе, — серйозно нявкнув Вогнелап. — Тобі слід дещо знати. Дещо, що я почув учора, коли виходив по дикий часник.

Погляд Круколапа був цілком відсутній, він усе ще тремтів від свого сну, але Вогнелап наполягав.

— Круколапе, я чув, як Тигрокіготь розповідає Темносмугу і Довгохвосту, ніби ти зрадив Громовий Клан. Він сказав, що ти вислизнув від нас під час подорожі до Уст Матері та сказав Тіньовому Клану, що табір незахищений.

Круколап повернувся і глянув Вогнелапові в обличчя:

— Але я не робив такого! — вигукнув він.

— Звісно ж, ні, — погодився Вогнелап. — Але Темносмуг і Довгохвіст вірять, що робив, а Тигрокіготь ще й переконав їх, що тебе слід позбутися.

Круколап не міг вимовити ані слова, лише важко, уривчасто дихав.

— Чому б Тигрокіготь мав позбуватися тебе, Круколапе? — лагідно запитав Вогнелап. — Він один з наймогутніших вояків Клану. Чим ти можеш йому загрожувати?

Вогнелап боявся, що відповідь йому уже відома, але хотів почути її особисто від Круколапа. Він чекав, поки Круколап зможе говорити.

Нарешті новак підповз ближче до Вогнелапа і хрипко прошепотів йому на вухо:

— Тому що воєвода Річкового Клану не вбивав Рудохвоста. То був Тигрокіготь.

Вогнелап мовчки кивнув, і Круколап продовжив, хоч його голос і зривався від натуги:

— Рудохвіст убив воєводу Річкового Клану…

— Тож Тигрокіготь Дубосерда не вбивав? — не зміг не перебити Вогнелап.

Круколап похитав головою:

— Не вбивав! Коли Рудохвіст убив Дубосерда, Тигрокіготь наказав мені повертатися до табору. Я хотів залишитися, але він на мене накричав і звелів забиратися, тож я і побіг у ліс. Мені слід було тікати, але я не міг просто так піти, поки вони там усе ще билися. Я повернувся і крадькома пробрався назад, щоб глянути, чи Тигрокігтеві не потрібна допомога. Але поки я повернувся, усі вояки Річкового Клану вже втекли, зостались тільки Рудохвіст і Тигрокіготь. Рудохвіст дивився, як тікає останній вояк, а Тигрокіготь… — Круколап запнувся і нервово ковтнув. — Тигрокіготь с-стрибнув на нього. Вчепився зубами йому в шию, і Рудохвіст упав на землю мертвий. Отоді я втік. Гадки не маю, чи бачив мене Тигрокіготь. Просто біг і біг, аж поки не дістався до табору.

— Чому ж ти не сказав Синьозірці? — лагідно тиснув Вогнелап.

— А вона б мені повірила? — закотив очі Круколап. — Ти мені віриш?

— Звісно, вірю, — нявкнув Вогнелап.

Він лизнув Круколапа між вухами, намагаючись заспокоїти і втішити свого друга. Він рішуче намірився знайти ще одну нагоду сказати Синьозірці про зраду Тигрокігтя.

— Не переймайся, я все владнаю, — пообіцяв він. — А тим часом не відходь далеко від мене або Сіролапа.

— А Сіролап знає? Ну, що вони хочуть мене позбутися.

— Поки що ні. Але я йому розповім.

Круколап мовчки ліг на живіт і втупився у простір перед собою.

— Усе гаразд, Круколапе, — промуркотів Вогнелап, торкаючись носом кощавого чорного тіла свого друга. — Я допоможу тобі з цим упоратися.

Сіролап повернувся до кубла на світанку. Пісколапка з Порохолапом прийшли з чат незадовго до того і зараз спали у своїх гніздечках.

— Привіт! — нявкнув Сіролап з такою радістю, якої вже кілька днів не чутно було в його голосі.

Вогнелап нараз прокинувся:

— Звучить так, наче тобі краще, — промуркотів він.

Сіролап лизнув Вогнелапове вухо.

— Плямолистка приклала трохи деревного клею до моєї рани і змусила кілька годин пролежати непорушно. Я, певно, заснув. Між іншим, сподіваюся, що той зяблик надворі був для мене. Я просто вмирав з голоду!

— Для тебе. То Круколап учора спіймав. Тигрокіготь послав його…

— А не позатикалися б ви двоє? — прогарчала Пісколапка. — Тут дехто намагається поспати.

Сіролап закотив очі:

— Ходімо, Вогнелапе, — нявкнув він. — Ряболиця привела кошенят,