Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

Розділ 34

Артур сидів під ванною з якимось тужливим обличчям. Його волосся після ночі й то краще виглядало, ніж тепер. А очі світилися німим запитанням. Він так і застиг піднісши ногу до ванної й не наважуючись ступити останній крок.

– Та заспокойся ти, – штурхнула його в плече. – Думаєш, заглядатимуся на когось, коли в мене є таке миле страшко?

– Не смішно, – буркнув він. – Але ж ви явно раніше зустрічалися…

– Та то було давно і неправда, – відмахнулася, посміхаючись. – Ходімо, по дорозі розповім.

Артур миттю пожвавився й швидко привів себе до ладу. Відданішого слухача я в своєму житті ще не зустрічала. Не підганяв, давав розкласти все по поличках, не висловлював ніяких претензій і тому подібного. Словом, я про все на світі йому була готова розповісти в той момент, але часу то в нас не було. Всі вже зібралися й тільки на нас і чекали.

– Ну ось і наші Артур з Ксенею, – промовила жіночка, підходячи та обіймаючи кожного з нас. Аж не вірилося, що в цьому світі ще залишилися аж настільки дружелюбні люди.

– Всім доброго ранку, – неначе змовившись, трішки ніяково, але в один голос промовили ми.

Порозсідавшись по своїх місцях, всі почали снідати, бадьоро про щось розмовляючи. Хоча в основному говорила пара головних акціонерів об’єднаної компанії. Вони ділилися милими деталями власного життя, помало вводячи усіх у курс справ. І цікавішої розповіді я ще не чула за все своє життя точно. Та й не тільки мені не вдавалося знайти настільки цікавих роз’яснень раніше. Буквально всі завмирали з набитими ротами, забуваючи про те, що взагалі потрібно жувати.

Хоча ні. Я точно впіймала трійко поглядів, звернених на мене. Деновий злегка насмішкуватий. Напевне сніданочок нагадав йому, як я люблю їсти й він посміхався через те, скільки всього було на моїй тарілці. Артурові ж очі бігали по всьому залу – то на мене, то на Дена й назад. Йому явно не подобалося, що ми працюватимемо з його компанією. До речі, потрібно буде розпитати як там пройшло судове засідання. Хоча й так бачу, що дужечки то вже й добре, бо в розмові зі мною він явно б згадав, що сам володіє компанією. Отже, справа виграна й не тільки справа, а й чудова маркетингова фірма.

Проте довго думати про нього не могла, бо третій погляд палив щосекунди все сильніше. Хоч і не бачила цієї людинки. Думала то буде Аліна чи навіть Тадеуш, раз вже до мене така останнім часом підвищена увага, але ні. Керівниця про щось шепотілася з Владом, переглядаючись і посміхаючись, а в цю розмову повсякчас влізав Тадеуш. Здається, в нього нова жертва.

То хто ж так невідривно стежив за мною? Трішки припіднявшись на стільці, повернулася й мало не впала. Переді мною стояла ніхто інша як Таня, що як тільки зрозуміла, що то таки я, почала шалено розмахувати руками. Ех, подруга геть забула, що перед нею інші акціонери нашої об’єднаної компанії.

– Ксю, привіт, – обійняла вона мене, не привітавшись навіть з люб’язною парою. Хоча моя найкраща подруга одразу ж виправилася. – Привіт всім. Буду рада працювати з вами.

Таня посміхнулася своєю найщирішою посмішкою і якщо на неї взагалі хтось ображався, то всі миттю розтали від тієї теплоти, яку вона несла в собі. І якщо чесно, дуже часто дивувалася, що така позитивна й привітна дівчина знайшла в такому буркотунчику як я. Чому вона колись підійшла до мене й просто так пригостила цукеркою? Навіщо продовжувала спілкуватися роками, якщо я була затурканою й нецікавою дитиною.

Єдине, що в мене було в голові – це навчання й чергові змагання чи тренування. А вона все одно продовжувала завжди бути поруч. Часто допомагала з домашніми чи ще чимось. А коли вступали до університету, обидві обрали той же вуз, однакову спеціальність. Знову були нерозлучними й саме Таня була тією, хто в мої рідкісні вільні миті витягав мене у світ, а я опиралася всіма можливими способами, а потім відривалася від душі.

Я була їй страшенно вдячна за все. Її постійна присутність поруч надихала й окриляла. Я знала, що навіть якщо від мене відвернеться увесь світ, Таня обов’язково буде поруч. Підтримає попри все. І я так скажено сумувала за нею після закінчення університету...

Ми обоє були зайняті практично весь час і напевне лише на якісь свята і збиралися. Хоча Таня, яка б втомлена не була, все ж намагалася зазирнути до мене на чашечку кави та трохи погомоніти про те, про се. І яка ж я була зараз скажено щаслива, що вона зараз тут. Адже це означає, що ми будемо поруч ці кілька місяців і за цей чудесний подарунок з боку Артура я хотіла його просто розцілувати. Ось що було дійсно важливим для мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍