Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 31

Вероніка.

Безліч людей, спираючись на власний досвід, торочать, що в одну воду двічі не ввійти. Навіть той факт, що Мія його сестра не є виправданням. Якби цікава була йому то пояснив би. Знайшов, а не щез на два роки. А зараз слідкує за кожним моїм кроком. Оберігає, чи думає, що рано чи пізно я виведу його на злочинця, якому бажає помститися за сестру? 

Ось він увімкнув режим “вчителя”. Щось там показує, якісь прийоми. При цьому тримається на відстані. Хоче, щоб жалкувала за свої слова? Думає, що клацне пальцями і я готова на все? Частково це так! Але йому про знати не потрібно! 

Дівчата, напевно, зрозуміють. В голові моїй зараз безліч сценаріїв. Починаючи від найпершого: закохати в себе щосили й, змусити страждати… Та ще більше образи.

Хочу, щоб думав про мене, божеволів… 

А цих прийомів ти мене не вчив! Так? Мій різкий випад. Лише одна мить. Мить, як у сповільненому кадрі. Він втрачає рівновагу й тягне мене за собою. 

Опиняюся зверху на ньому.

Обидвоє переводимо подих, важко дихаючи. 

- Не погано! - Промовляє посміхаючись й переводить погляд на мої губи.

Забудь про це, любчику! Принаймні в найближчий час! 

- Де навчилася! - Запитує.

- Десь! - Відштовхуюся, опираючись на долоні, ноги розводжу. Така собі “планка”, ну майже…

- Не у всі шпарини можеш зазирнути, неочікувано? - Ще секунда й перекочуюся опиняючись спиною на підлозі вже подалі від нього. 

Його вилиці напружуються.

- Послухай! - З підлоги не встає, просто лягає на бік і повертається до мене. - Розумію! Ти маєш повне право ображатися на мене. Стань на секунду на моє місце. Я девятнадцятирічний хлопець шибеник, який виріс в достатку і вмить втратив найважливіше в своєму житті - батьків. Ночами шаландався вулицями, щоб забутися й втамувати свій біль. Так! Ти тої ночі мене врятувала, і якщо чесно, не впевнений, що той вечір закінчився б добре для мене… А не лише декількома подряпинами…

- Слава… - Слухати таке важко й гірко. Хочеться зупини, сказати щось на кшталт, що не варто повертатися до минулого й пригадувати. 

- Дослухай будь ласка. - Він сів, підтягнувши ноги, обійняв їх руками.  - Тої ночі я був щирий. Ти справді мені сподобалася. Чому не шукав можливості побачити тебе знов? Подумай сама! Навіщо я такий тобі був потрібен? Гарній домашній дівчинці, у якої щасливе життя попереду! Розбишака-шибайголово у якого ще вітер був в голові. Я мав знайти свій шлях! Стати кимось! Вирватися з цього кола! І я вхопився за свій шанс й, полетів на на навчання до Америки! Розумієш? 

- Так! 

 А що ще сказати, коли виявилося, що зовсім не готова до такого откровення. Все логічно, а ще болючіше, що щіро. Без прикрас. Так як є.

- А зараз Мія! Вона моя сестра! Моя рідна кров… 

- Вибач. - Шепочу пересохлими губами. - В тому що сталося і моя провина… 

- Сталося як сталося! І зараз все що відбувається не гра з хакерськими спецефектами. Зараз у нас всього дві мети. Загальні на двох! Знайти злочинця й вберегти твоє життя!

І знову отверезний ляпас, наче удар в сонячне сплетіння. Коли дихати стає важко через різкий біль. 

Дурне дівчисько! Аж гидко від себе! 

Ще п'ять хвилин тому моє бажання було, щоб він божеволів… Та його життя і без того виявилося ще тим божевіллям! 

Яку силу волі треба мати… Жагу до життя. Бажання змінити це саме життя й змінюватися самому! Не скористатися моментом, отримати бажане, це я зараз і про себе теж, а потім втратити цікавість. Записати собі на рахунок черговий “любовний” трофей! Забути! Йти далі! 

Ні! В той момент він думав не про свій інтерес, а про те, що може запропонувати, про мої почуття, як не дивно це зараз звучить… 

Для мене це вчинок! Шляхетний! Глибокий! Чоловічий!

Не кожен так зможе! Не кожна зрозуміє!

Тож до біса що там торочать інші! Лише нам вирішувати, що з цього всього вийде! 

______

На Вашу думку, чи вірно вчинив Славка два роки тому?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍