Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

художників (а нещодавно позувала одному відомому модерністу, знаному як Карибе, який на знак протесту проти консервативного суспільства зобразив її в костюмі королеви), вона була окрасою демократичного і дуже відомого будинку розпусти Лусіани Паки у найзалюдненішому районі.

Дона Динора мала тільки добрі наміри, їй і на думку не спадало плести інтриги чи повідомляти Флор усі ці новини з якихось підступних міркувань, їй це було геть не властиво. Просто вона вважала своїм обов’язком донести подрузі інформацію з перших вуст, попередити таку добру і порядну дону Флор, щоб ніхто не сміявся за її спиною.

— Та розпусниця таки народила від нього…

Дона Динора не вдалась до сильнішого епітета. Вона була втіленням ґречності та обережності й страшенно боялася когось образити, навіть ту легковажну та розпусну жінку, яка народила від одруженого чоловіка. «Я не інтриганка, і нікому не бажаю зла», — запевняла дона Динора, і багато хто їй вірив.

Змовкли останні акорди серенади, щез чудовий спів, як зникла та символічна чорна троянда. Лежачи на своєму вдовиному ложі, дона Флор тремтіла, згадуючи тривожні миті, коли остаточно для себе вирішила: ні за що на світі, ніколи, за жодних обставин вона не відпустить Гульвісу, вони завжди будуть разом і вона любитиме його з усіма його недоліками, з усіма іграми, гульками, жінками та позашлюбними дітьми. І згодом вона йому це довела.

16

У НЕДІЛЮ, ЯСНОГО ТА ПРОХОЛОДНОГО ЧЕРВНЕВОГО РАНКУ, ВІДБУВШИ ВІДПРАВУ, З ЦЕРКВИ СВЯТОГО ФРАНЦИСКА ВИЙШЛИ ДВІ ЖІНКИ і рішучо попростували через площу Террейро-де-Жезус у напрямку лабіринту старовинних вузеньких вуличок Пелоуриньйо під акомпанемент сороміцької вуличної самби, яку наспівували малі шибайголови, вистукуючи ритм порожніми консервними бляшанками:

Ох і задок у цієї пані!

Але ж задок у цієї пані!

— Розкішний задок у цієї пані!

Дона Норма, зітхнувши, пробурмотіла подрузі:

— Ще молоко материне на вустах не обсохло, а вони он яке виспівують.

Можливо, це був просто збіг, і на пісню їх надихнули зовсім не дебелі форми дони Норми, та про всяк випадок вона окинула нахаб суворим поглядом, що вмить пом’якшав, коли помітила замурзаного малюка років трьох, який попри своє лахміття та шмарклі, що звисали мало не до колін, весело танцював самбу в центрі їхнього кола.

— Поглянь, Флор, як же воно хвацько витанцьовує, оте чортеня…

Дона Флор глянула на голопузу ватагу. Частина з тих бешкетників порозбігалася велелюдною площею, змішавшись із мандрівними фотографами чи торговцями фруктами, намагаючись поцупити з їхніх кошиків апельсини, лайми, мандарини абощо. Інші аплодували торговцю, який продавав сумнівні чудодійні ліки: на шиї в нього, мов краватка, скрутилася кобра. Ще котрісь жебракували біля церков, налітаючи на багатих прихожан або ж масно жартуючи з сонними дівицями, ще зовсім молоденькими, які блукали сквером, випасаючи вранішніх клієнтів. Усі ці халамидники прийшли на світ випадково, не мали ні батька, ні даху над головою. Ці покинуті діти валандалися завулками, а згодом приречені були приєднатися до Капітанів піску, стати вуличними злодюжками і завсідниками поліційних відділків.

Дона Флор здригнулася. Вона прийшла сюди, щоб узяти немовля, стати йому мамою. Та побачивши покинутих дітлахів, отам на площі Террейро, серце її стислося від жалю: якби могла, то всиновила б їх усіх, а не лише дитину Гульвіси. Втім, Гульвіса і без неї подбав би про свого сина, ніколи б не покинув напризволяще, він не зміг би залишити дитину без допомоги, тим більше свою рідну, плоть від плоті. Він не відмовлявся би від батьківства, а з гордістю привселюдно оголосив про нього.

Щодо цього дона Флор не мала жодних сумнівів, хоча чоловік ніколи про таке не казав: вона знала, знала напевне, що народження малюка стало би для Гульвіси найщасливішою подією в його житті, найбільшим виграшем, найприголомшливішою ставкою і джек-потом. Тому її так стривожили слова дони Динори. Для неї це була найбільша загроза, найгірше, що могло статися. Хоча Гульвіса і так майже їй не належав через свою пристрасть до гри і розваг. Що ж би їй залишилося, якби між ними постали ще й рученята його дитини? Нагуляне, невинне байстря, Гульвісина кровиночка, яку вона не здатна йому народити.

Почувши від дони Динори цю новину, вона геть зневірилась, її огорнув такий апатичний відчай, що навіть дона Норма нічого не могла з цим вдіяти. Завжди рішуча і зібрана, даючи раду будь-якій проблемі, що їй готувало життя, в цій ситуації вона була безсила.

— А що як сказати, що ти вагітна? — їй на думку не спадало нічого мудрішого за цю жалюгідну брехню.

— І що далі? Незабаром він про все дізнається і буде ще гірше…

Рішення знайшла дона Жіза. У неї виникла достойна і до біса практична ідея, ладна залагодити всі проблеми і навіть більше, а раптом? Дона Жіза була справжнім знавцем у царині психології та метафізики. Сам професор Епамінондас Соуза Пінту шанобливо знімав перед нею капелюх, «надзвичайно ерудована жінка», — казав він; а Пінту, до слова, теж не був простаком, він достеменно знав, як правильно розставити всі розділові знаки і навіть безкоштовно коригував тижневик Паулу Насіфе, що видавався невеликим накладом, втім процвітав за рахунок оголошень.

Коли засмучена дона Флор і розгублена дона Норма вирішили порадитися з доною Жізою, та відразу ж знайшла вихід. Своєю жахливою португальською вона виклала свої міркування, мовляв, якщо Гульвіса так сильно хоче дитину і, зважаючи на те, що дона Флор безплідна, не погидував навіть вуличною повією, і якщо дона Флор боїться, що через цю дитину, вона назавжди втратить Гульвісу, то втримати чоловіка можна лише в один спосіб: розшукати це Гульвісине байстря і стати йому матір’ю.

Але в чому річ? Чому так залементувала дона Флор, лаючись, як американська мільйонерка — так висловилася дона Жіза, вражена реакцією сусідки, — і присягаючись, що цього ніколи не станеться і що вона ні за що не прихистить дитину іншої жінки, нахабної підстилки, безсоромної хвойди?.. До чого весь цей скандал? Адже Бразилія, на думку іноземки, тим і відрізняється від інших країн, що тут усі ставляться одне до одного зі співчуттям і розумінням. Це ж така звична річ, коли заміжні жінки виховують позашлюбних дітей своїх чоловіків. Вона особисто знає кілька таких випадків — як у бідних, так і в багатих сім’ях. Не треба навіть далеко йти: їхня сусідка дона Абіґайл, хіба ж вона не виховує доньку свого чоловіка від якоїсь жінки з такою ж любов’ю, як і власних чотирьох дітей? І це чудово! Саме тому Бразилія й припала до душі доні Жізі, тому вона і взяла бразильське громадянство.

А в чому провина сердешного дитяти, які гріхи воно спокутувало? Як