Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

за все нічого не означала, доволі довго не давала мені заснути, взявши до уваги якою змученою і невиспаною я була. Ви можете подумати, що це був Червона Рука і його вимога віддати йому щось, чого я не знала як здобути, але насправді це було щось зовсім інше.

Бош. Як він зловтішався, що відрізав Корбіну пальці. Звісно, це був брудний прийом, розрахований на те, щоб розлютити мене, жахливий сам по собі. Але чому він зловтішався цим, а не самим вбивством? Чому він не розповів, що дозволив йому втекти, як це описав Клюге, і полював на нього, як на тварину? Це було так само жорстоко, якщо не більше.

Дрібниця, але вона не пасувала.

Чогось бракувало. Щось було не так.

Розділ 24

Я спала до півдня, тоді залишила будинок травниці так само як зайшла. Не знаю, що думала старенька бабуся про свою таємничу пансіонерку. За кімнату було заплачено на кілька місяців заздалегідь, а двері, замкнені зсередини на три замки, могли здатися дивними, але не настільки дивними, щоб відмовлятися від легких грошей. Єдина річ, яка мені подобається в люсернійцях: як тільки гроші переходять з рук в руки, вони відразу втрачають інтерес.

В маєтку Осскіла мені повідомили, що мене запросили ще на одні похорони. Точніше, декілька похоронів. Ніхто не зголосився по тіла трьох найманців, тож він вирішив поховати їх в призначеному для васалів склепі Трасенів. Мабуть, люб’язно з його боку. Принаймні в них буде розкішніше загробне життя, ніж було б за інших обставин. Мені не дуже хотілося йти, але Осскіл до того часу не звільниться. Його слуга дав мені зрозуміти, що він був у лорда Морно, де той його знову лаяв.

Я вирішила з‘їсти дуже пізній, чи в моєму випадку, дуже ранній сніданок. І тут до мене дійшло, що я повний банкрут. Я не думала, що в Хольгрена є щось поїсти, та й взагалі не мала бажання пертися аж до його дому, тому вирішила вбити двох зайців одним пострілом і отримати сніданок і аванс від Дарувнера. Я все одно обіцяла зв‘язатися з ним.

В його забігайлівці було тихо. Не було племінниць, не було Казанка, і дуже мало клієнтів.

Дарувнер нагодував мене, позичив кілька марок, а тоді наполіг, щоб я розповіла все, що відбувається.

-- Тобі краще не знати, -- сказала я.

-- Краще знати.

Я знизала плечима.

-- Сам напросився, старий, -- сказала я, тоді розповіла про Корбіна, як я вирішила покарати його вбивцю і як все пішло до чорта. Дарувнер приніс мені вина і я із зусиллям описала весь той страшний безлад, а коли закінчила, він відкинувся в кріслі, поглянув вгору на вкриту водяними плямами й обвислу штукатурку на стелі, та ліниво погладив своє огрядне пузо.

-- Я дечого не розумію, -- сказав він нарешті.

-- Тоді ти в кращому становищі. В мене таке відчуття, що я нічого не розумію.

-- Так мудрість зростає; в кам‘янистій, незвичній землі, -- відповів він.

-- Не знаю, що ти ляпнув, але впевнена, нічого приємного для мене.

-- Просто цитата. Слухай, ти навіть не знаєш, хто прикінчив Корбіна.

-- Чорта з два не знаю.

-- Послухай мене, жінко. Ти повісила вбивство на Боша і його боса Гейруса…

-- Називай його тим, ким він є насправді. Червоною Рукою.

-- Я не дуже в це вірю, але хай буде так. Бош признав, що відрізав Корбіну пальці, але нічого не казав про вбивство, правильно?

-- Ага, -- признала я. – Це турбує мене. Але його бос – Червона Рука, Дарувнере. Чув про такого, короля асасинів? Може Бош і не зробив цього. Це не означає, що його бос не зробив цього.

-- Ти кажеш, що бачила, як цей еламнерець прикінчив пів десятка людей прямо перед тобою. Ти кажеш, що знаєш, що це був Червона Рука, бо він залишив свої криваві сліди на їхніх обличчях, правильно?

-- Насправді їх було восьмеро, але так.

Дарувнер нахилився вперед, зустрівся зі мною поглядом.

-- В Корбіна були сліди Червоної Руки?

Я хотіла, щоб це був еламнерець. Після всієї цієї крові й проблем я хотіла, щоб це був цей очевидний лиходій. Але правда – це правда, а факти – це факти.

-- Ні. Хай йому чорт.

Він знов відкинувся назад, крісло заскрипіло під його вагою.

-- Я не кажу, що це не він. Я не кажу, що це не Бош. Я навіть не кажу, що це не був хтось, кого найняв один з них. Я тільки кажу, що ти плутаєш свої домисли з тим, що дійсно знаєш. На роботі ти б цього не допустила. Ти дозволила, щоб злість затуманила твій розум, чого б не трапилося, якби йшлося про бізнес.

-- Це не бізнес, Фенгале. Хтось вбив мого друга. Як я можу відноситися до цього, як до простої крадіжки?

-- Але це і є ще одна проста крадіжка, -- відповів він м‘яким голосом. – Ти збираєшся щось забрати. Щось цінне. Ти збираєшся забрати чиєсь життя. Ти збираєшся помститися. І тут я починаю сильно переживати за тебе, Амро. Наслідки помилки для тебе будуть такі ж, що й якби тебе спіймали за крадіжкою барильця з коштовностями – Смерть. І мені прикро казати, але в цьому випадку ти навіть не впевнена, що обрала правильну мішень.

-- Демоніст, який ледь не відкрив ворота пекла на Джакос-Роуд, і його бос, король асасинів. Можливо я обрала не тих негідників. Може й так. Але вони все одно негідники, Фенгале.

-- Відколи це ти почала боротися зі злом, Амро? Ти злодійка, а не якийсь там клятий лицар з Ордена Дуба. І, будь ласка,