Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Його слова заповнили залу тишею. Усі мовчали, відчуваючи важкість його спогадів.

Граф підняв келих і сказав:
— Але зараз усе це в минулому. Сьогоднішній день — новий початок. За ваш успіх, професоре Лартоне, і за нові можливості.

Ми підтримали його тост, відчуваючи змішані емоції. Графові слова залишили в моїй душі дивний відгук, нагадуючи, що навіть у світі технологій, багатства й могутності справжні трагедії залишаються такими ж болючими, як і тисячі років тому.

***

Вечір йшов за планом, жива музика, смачні страви, танці, дзвін келихів — усе це створювало атмосферу вишуканості та спокою. Але спокій, як це часто буває, завжди тимчасовий.

Вечеря наближалася до кульмінації, коли до нашого столу підійшов капітан охорони графа — кремезний чоловік із суворим поглядом, що говорив про роки служби в бездоганній дисципліні. Він нахилився до господаря вечора і щось прошепотів.

Граф, спершу злегка роздратований, махнув рукою:

— Це може почекати, капітане. Ви бачите, я зараз із гостями.

— Ваша світлість, — наполягав капітан, голосом у якому не було й тіні сумніву, — ця інформація вкрай важлива.

Граф нахмурився, опустив келих із напоєм і, зітхнувши, вибачився перед нами:

— Дорогі друзі, прошу пробачення. Мушу на хвилинку відлучитися.

Його голос залишався ввічливим, але в тоні відчувалася стурбованість. Він підвівся й попрямував за капітаном у дальній куток залу, де розмова продовжилася.

Я сидів поруч із графом, тому мимоволі чув уривки їхньої бесіди. Але на цьому все не закінчилося. Симбіонт у моєму тілі несподівано підсилив мої органи чуття, і я раптом почав розрізняти навіть те, що мав би не чути.

— Приватний флот корпорації "НаноТех" висить на орбіті Ельдорадо, — шепотів капітан. — Десять фрегатів, два крейсери й лінкор.

— Це що, якась провокація? — голос графа звучав жорстко, хоча й приглушено. — Чому вони тут?

— Вони вимагають від оборонного флоту Ельдорадо та керівництва планети надати доступ до даних всіх жителів і відвідувачів.

Я ледве втримався, щоб не подати виду, наскільки це мене зацікавило.

— Це абсурд! — різко відповів граф. — Їхні вимоги суперечать не лише політиці конфіденційності Ельдорадо, але й усім законам Співдружності.

— Їхні дії стають дедалі нахабними, — погодився капітан. — Але, здається, це якось пов’язано з вчорашнім переполохом у їхньому центральному офісі.

Граф замовк, ніби переварюючи почуте. Після паузи додав:

— Дякую, капітане. Я сам спробую з’ясувати, що відбувається.

Він повернувся до столу, вибачився ще раз і оголосив, що змушений тимчасово відлучитися. Я спостерігав, як він швидко попрямував до сусідньої кімнати, зачинивши за собою двері.

Ми з Куком обмінялися поглядами, але промовчали. Через внутрішню мережу я передав всій команді почуте під час розмови графа з капітаном охорони.

— Спробуй з’ясувати, що зараз відбувається, — попросив Кук

Я кивнув і зосередився. Моя свідомість ніби ізолювалася від шуму навколо: музика, дзвін посуду, голоси гостей — усе відступило вдалину. Далі сталося щось дивне. Я не лише почув голос графа, але й побачив, що стіна між залом і сусідньою кімнатою ніби зникла, відкриваючи мені внутрішню сцену.

Граф сидів за широким столом, а перед ним сяяла голограма — худорлявий чоловік середніх років із гострим поглядом.

— Курте, я не повірю, що людина твого рівня не знає, що відбувається, — говорив граф. Його голос був спокійним, але з-під цього спокою пробивалася сталь. — Що ти приховуєш? Признавайся.

— Гаразд, Пауле, — відповів Курт після короткої паузи. — Але ми тоді в розрахунках.

Граф кивнув.

— Вчора наші сервери було зламано. Я не знаю, що саме викрали, бо доступ до тих даних обмежений навіть для мене. Але це щось дуже важливе. Ниточки ведуть до Ельдорадо.

Граф напружився.

— Отже, вони пригнали флот на орбіту? Що вони збираються робити?

— Вони вже тиснуть на Раду Співдружності, — відповів Курт. — Думаю, очікують на  дозвіл, щодо повноважень на планеті. І те, як агресивно вони ведуть переговори, то дозвіл буде отримано за 10-12 годин. А потім, керівництво Ельдорадо разом з президентом, має сприяти корпорації у розслідуванні, і якщо необхідно усіх затримувати і перевіряти.

Граф обурився:

— Це безглуздя! Затримувати всіх, хто покидає планету?

Курт знизав плечима.

— Я лише передаю, що знаю. Удачі, Пауле.

Голограма зникла, залишивши графа на самоті.

Я передав почуте команді, і вже за кілька хвилин граф повернувся до столу. На його обличчі читалося занепокоєння.

— Щось трапилося? — запитав Кук, не приховуючи цікавості.

Граф поглянув на нього, оцінюючи.

— Ви чи ваші друзі маєте якісь зв’язки з корпорацією "НаноТех"?

— Ми? — Кук навіть не ворухнувся. Його голос звучав настільки спокійно, що я майже сам повірив. — Нас із корпорацією нічого не пов’язує. Скажу більше ми збираємося грати на їх території. Власне для цього нам і потрібна була ваша компанія.

Граф уважно дивився на нього, перш ніж коротко кивнути.

— Я вам вірю. Але мушу попередити: якщо ви таки маєте якесь відношення до того, що сталося, краще мені про це сказати.

Кук ухильно посміхнувся.

— Ми не маємо жодного уявлення про що ви говорите.

— Гаразд, — граф втомлено потер чоло. — Я не звинувачую вас. Знаю, що ця корпорація здатна на все. Колись вони завдали мені великих збитків. Якщо вам потрібна допомога, скажіть. Я допоможу вам залишити планету.

Його слова прозвучали як обіцянка. Мати в союзниках таку людину було б дуже корисно. Адже я вже знав: цього разу ми грали проти могутнього ворога.

***

Граф Паулі Нів Третій ще довго підтримував нашу бесіду, випромінюючи витончену аристократичну стриманість. Його манери нагадували відшліфовану кам’яну статую: кожне слово обмірковане, кожен жест сповнений величі. Проте я відчував — за цією маскою столітньої мудрості ховається глибока втома і лише до нас він виявляв неприхований інтерес. Можливо тому що ми були не з його кола, а можливо і справді йому було цікаво.