Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Розділ 9. Резенфорд

Прокинулася Лера пізніше всіх. Солодко позіхнувши, дівчинка сіла на ліжку. На протилежній стіні красувався плакат невідомо коли повішений Ульяною. На ньому була зображена солістка якоїсь групи. 

Подивившись на годинник, Лера страждально закотила очі. Часу вистачало тільки поснідати. Тому, знов залишивши вивчення душу на потім, вона наділа шкільну форму та побігла вниз. У вітальні з їх будинку сиділи лише Уляна, Соня та Ліза. 

Окинувши дівчат поглядом, Лера мимоволі підібгала губи. Ліза їй зразу не сподобалася, вона не бачила в ній нічого хорошого. Типова донька багатих батьків — гордячка, яка звикла отримувати все найкраще і дивиться на всіх як на сміття. 

Може вона помилялася? Бо дівчата мило розмовляють, сміються. Рудоволоса виглядає цілком приязно. 

— Привіт. — Лера посміхнулася, щоб ніхто не зрозумів, які думки блукають у її голові. — Ви вже були на сніданку?

— Ні. Тільки збираємося. — відповіла їй Уляна.

— А чому ти мене не розбудила? Я ледь не проспала! — підняла одну брову Лера.

— В сенсі? Коли я збиралася у вітальню, ти прокинулася і сказала, що вже встаєш!

Лера підтиснула губи, намагаючись згадати такий випадок. Врешті їй довелося визнати, що її дійсно будили, а вона після цього знову заснула. 

— До речі…. Ти бачила плакат? Ліза подарувала! Я навіть не думала, що хтось ще слухає цю групу! — розсміялася Уляна, і дівчата перезирнулися.  

— Ясно… — посмішка у Лери вийшла трохи вимученою. Виявилося тільки вона вчора після вечері пішла спати. А вони встигли за цей час знайти спільну мову. Від ревнощів перехопило дихання. 

— Пішли. А то через пів години вступна лекція! — встала з крісла Соня, подавивши позіхання. 

— Ой, почекайте! Я зараз візьму сумку, і підемо! — крикнула Ліза і побігла наверх, перестрибнувши через декілька сходинок. 

Лера стурбовано подивилася на годинник. 

— Пробач, я зовсім забула! Мені терміново треба до нашого декана! 

— Так ми її побачимо сьогодні! Підемо всі разом! — запропонувала Уляна.

Але Лера наполягала на своєму:

— Вона вчора попросила перед уроками підійти,... щось хотіла уточнити за Мотю. Ну знаєш, може реєстрація кота кудись зникла, або ще щось!

Вислизнувши із будинку номер 7 до того, як у вітальні знов з'явилася Ліза, Лера закрила обличчя долонею. Вийшло безглуздо. І чого вона так драпанула? Відчуваючи себе останньою дурепою, дівчинка пішла у бік їдальні. Їй не хотілося, щоб дівчата зрозуміли у чому справа.   

Лера дочекалась, поки Уляна, Соня та Ліза зайшли в будівлю їдальні, і увійшла слідом. При цьому ще раз постукавши себе кулаком по чолу. Якщо вона продовжить так себе вести, зовсім залишиться без друзів! 

 

* * *

Для вступної лекції був обраний невеликий клас. Як раз щоб вмістилося п'ятнадцять осіб. Вчора на вечері вони встигли перезнайомитися, і тепер в класі стояв нестерпний гомін. Ніхто не помітив, як увійшла староста Вольфрама. 

Вона не перший рік займала цю посаду, а потому виглядала спокійною. Її ніскільки не хвилювало, що першокурсники не будуть її слухати.  Почухавши потилицю, вона кашлянула, а потім відкинула невелику косичку на спину. 

— Прошу тиші! — її голос звучав достатньо голосно, щоб можна було почути в такому гомоні. — Мене звуть Лєна, я староста вашого факультету! — представилася вона для тих, хто міг забути. — Зараз у вас буде вступна лекція. Моє діло — познайомити вас зі школою та світом магії в цілому…

По класу пробігла хвиля невдоволення.

— Ми й так все знаємо! Можна нам йти? — крикнув рудоволосий хлопчик з задньої парти. Його підтримали ще п'ять осіб. 

— Сидіть! — хмикнула дівчина. — За сорок хвилин з вами нічого не станеться! Якщо я щось забуду, доповните! — почекавши, поки в класі настане тиша, вона посміхнулася. — Чудово! 

Лера та Андрій були тут ледь не єдиними, чиї знання про школу були на мінімальному рівні. І це тільки тому, що Мерлін не захотів їм раніше надати інформацію. Так що тепер дівчинка слухала старосту з великою цікавістю.  

— Школа була заснована у сімнадцятому столітті вихідцями із дворянських родів. А саме: Джефрі Ворвучем, Катаною Вольфрам, Хейлом Флурмстеєм і Емілем Локстерном. В 1666 році перші троє загинули у битві, захищаючи школу та місто. Так що побачити своє творіння зміг тільки Еміль Локстерн, він же став першим деканом однойменного факультету. Ходили чутки, що самі Засновники не хотіли, щоб їх прізвищами були названі факультети. Першим директором став Мерлін. Він на той час вже відрікся від титулу Великого герцога. 

На цьому моменті Лера відклала ручку. Виявляється, вона зовсім не знає дядька. 

— Під час будівництва кладка замку була зачарована, і через це вона набула білого кольору. Відомо, що вона темніє тільки тоді, коли школі загрожує небезпека.  В перший, і останній, на щастя, раз це сталося під час будівництва. 

Закінчивши з короткою історією школи, Лєна змінила тему.

— Як вам повідомили вчора, на факультетах є старости. Наша форма ось такого кольору. — дівчина провела рукою, демонструючи фіолетову спідницю та жилет. — На кожному курсі є старші, вони відповідають за свій курс на факультеті. Вони наші помічники. Сьогодні ми якраз виберемо старшого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍