Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

— Старший — це щось на зразок наших шкільних старост? Журнал носить, за групу звітує? — подав голос Андрій. 

Лєна важко зітхнула, подивившись на темноволосого хлопчика. П'ятеро всезнайок з групи зареготали. 

— Все вірно! Хочете спробувати? — запитала вона, побачивши, що у більшості обличчя стали відсторонені, коли мова зайшла про обов'язки. 

— Чому б і ні. Я пів року був старостою в попередній школі. — знизав плечима Андрій

Обличчя дівчини засяяло. Було видно, що вона дуже рада скоріше закрити це питання.

— Клас! В такому разі тепер обговоримо оцінки та розклад. І можете бути вільні до наступного уроку. 

Лера здивовано подивилася на Андрія. Звичайно ж, вона пам'ятала ті пів року, коли він був старостою класу. Справлявся він непогано, але до того моменту, як ледь не запустив класний журнал у вікно. Терпіння вистачило тільки на декілька місяців. 

Лера роздала всім роздруковані листи з розкладом та розшифровкою оцінок. 

— Ваші знання будуть оцінюватися по п'ятибальній шкалі… 

— Навіщо нам цей зоопарк? Пегас, фейр… — знов подав голос хлопчик з задньої парти.

— Так ви ж в курсі?! — награно заплескала віями Лєна. — З кожним з цих створінь пов'язана окрема історія! Ви самі зможете її дізнатися, якщо зазирнете до бібліотеки.  

Лера опустила погляд на оцінки, написані у стовпчик. 

5 (П) — Пегас. — Відмінно.

4(М) — Марлет. — Добре.

3(Х) — Химера. — Посередньо. 

2(Ф) — Фейр. — Погано.

1(Ж) — Жаба. — Дуже погано.

Запам'ятати це було нескладно, і Лера почала вивчати розклад. Сьогодні у них мало бути ще три пари: ростомагія, криптографія та мистецтво духів. Дівчинка ледве стрималася, щоб не заплескати у долоні від захоплення. Вона була рада, що їх навчать читати та зашифровувати послання. Бо на розпізнавання листа від батьків у неї пішло дуже багато часу. Що являє собою ростомагія, вона поки не знала.

З'ясувалося, що уроки тут розпочинаються з дев'ятої. А у понеділок у них у перший тиждень взагалі з одинадцяти.

* * *

— У нас є година. Може до замкового скверу? Їх тут декілька. До речі, недалеко від нас є дуже гарний. — запропонувала Ліза.

Знизавши плечима, Уляна  погодилася, і дівчата, не втрачаючи часу, вирішили відразу туди й піти. На порозі вони ледь не зіштовхнулися з Флоренцією — сестрою Соні.

Дівчина обвела компанію настороженим поглядом.

— Соня… 

Дівчинка підняла на сестру очі, і на мить на губах з'явилася крива посмішка.

— Ми з дівчатами йдемо до скверу! — в наступну секунду життєрадісно промовила Соня. 

Флоре розгублено заблимала очима, подумавши, що їй привиділося. Але, коли Ліза, Уляна  та Лера відійшли, посмішка зникла з обличчя Соні. Погляд похолонув.

— Припини. Чи ти хочеш своєю опікою позбавити мене друзів? Ви ж самі хотіли, щоб я була як всі.

— Тобто в сквер? — Флоре відвела погляд на вікно. — Тобі потім допомогти з домашнім завданням?

— Сама. — Соня тяжко зітхнула, вимучивши з себе посмішку. — Я більше не збираюсь закидати школу.

Поплескавши сестру по плечу, Соня поспішила слідом за одногрупниками. Не хотілося марно витрачати час. Тим паче вона ніколи не була у замковому сквері.

Дівчат вона наздогнала вже у коридорі. Вони стояли біля вікна про щось розмовляючи. 

— Пробачте. Відпустили вчитися, а тепер переживають! — винувато посміхнулась Соня. — Вважають мене занадто домашньою! 

Дівчата зрозумівши, посміхнулися. У всіх родичі переживали, відпускаючи дітей на Аладею.

Повернувши голову, Лера побачила Андрія та двох хлопчиків з їх будинку, що проходили повз. Вона не запам'ятала імен. Важко зітхнувши, дівчинка відвернулася. З чого вона вирішила, що він буде з нею дружити?! Їм навіть ні про що розмовляти. 

* * *