Читати книгу - "Грона гніву"

class="p1">Він замовк і скоса глянув на Тома.

Гладун безнадійно дивився перед собою. Його пальці почали вповільнено обертати руків’я.

— Не знаю, куди ми котимося,— стиха промовив він.

Біля шланга з водою стояли Конні й Ружа Шаронська, таємничо перемовляючись. Конні мив олов’яний кухоль і помацав воду пальцем, перш ніж знову наповнити посудину. Ружа Шаронська дивилась, як машини їдуть по шосе. Конні простягнув їй кухоль.

— Вода літепла, але свіжа,— сказав він.

Ружа подивилася на нього й таємниче всміхнулася. Вона була суцільною таємницею — саме зараз, коли чекала дитину, таємниці та недомовки, здавалося, мали приховані смисли. Вона була задоволена собою й вередувала через дрібниці. Вона жадала послуг від Конні, й обоє розуміли, що це примхи. Конні теж був задоволений Ружею і досі дивувався, що вона при надії. Йому подобалося думати, що він і був однією з її таємниць. Коли жінка лукаво всміхалася, він так само хитро всміхався їй у відповідь, і вони пошепки обмінювалися секретами. Світ обертався коло них, і вони були в центрі, а точніше — центром була Ружа Шаронська, а Конні лиш обертався навкруг неї по невеличкій орбіті. Усе, що б вони не промовили, було таємницею.

Її очі відірвалися від шосе.

— Я не хочу пити,— зманіжено сказала вона.— Але, може, мені треба пити?

І він кивнув, і вона збагнула, що це означає. Узяла чашку, сполоснула рот, сплюнула і пригубила теплої води.

— Хочеш ще? — спитав Конні.

— Лиш половинку.

Він наповнив чашку наполовину й подав Ружі. «Лінкольн зефір», сріблястий і присадкуватий, промайнув повз них. Вона обернулася, щоб побачити, де інші, й угледіла їх біля вантажівки. Заспокоївшись, вона сказала:

— Як гада’ш: якби нам таке авто?

— Може, потім,— зітхнув Конні.

Вони обоє розуміли, що це означає.

— Якщо гаруватимемо в Каліфорнії, то власну машину потягнемо. Але такі,— він указав на «зефір», що зникав на обрії,— такі не менш, ніж хороший великий будинок, коштують. Про мене, краще будинок.

— Мені б х’тілося мати і будинок, і таку машину,— сказала вона.— Але, звісно, спочатку буде будинок, тому що...

І вони обоє знали, що вона мала на увазі. Обох напрочуд хвилювала вагітність.

— З тобою все гаразд? — спитав Конні.

— Утома. Просто втомилася від такої спекоти.

— Ми мусили так зробити. А то не бачити нам Каліфорнії.

— Знаю,— сказала вона.

Пес вештався, принюхуючись, повз вантажівки, задрібцював до калюжі під шланг і знову заходився хлебтати каламутну воду. А потім відійшов убік, повісивши ніс і вуха. Обнюхував свою стежку в запорошених бур’янах біля дороги, на краю тротуару. Підняв голову й задивився вдалину, а потім почав знову. Ружа Шаронська пронизливо закричала. Величезний автомобіль, вереснувши шинами, пролетів стрілою. Собака дарма намагався відскочити: дзявкнувши, він за мить потрапив під колеса. Великий автомобіль на мить притишив ходу, з нього визирнули обличчя, а далі машина знову набрала швидкість і розчинилася в далечині. А на дорогу повалився пес, який ледь борсався стікаючи кров’ю, з розпотрошеними нутрощами.

Ружа Шаронська широко розплющила очі.

— Як ти вважаєш: це зашкодить мені? — благально спитала вона.— Зашкодить?

Конні обійняв її.

— Іди присядь,— сказав він.— Не переймайся.

— Але мені стало боляче. Відчула це, коли кричала.

— Іди присядь. Не переймайся. Не зашкодить.

Він повів її в бік вантажівки геть від пса, який конав, і посадив на підніжку.

Том і дядько Джон наблизилися до місива на дорозі. Пошматоване тіло билося в останніх конвульсіях. Том узяв пса за лапи й поволік подалі. Дядько Джон мав розгублений вигляд, наче звинувачував себе.

— Я повинен був його прив’язати,— сказав він.

Батько на мить глянув на собаку, а потім відвернувся.

— Їдьмо звідси,— сказав він.— Не знати, як би ми його прогодували. Мабуть, це на краще.

Гладун вийшов із-за вантажівки.

— Простіть, люди добрі,— мовив він.— Раніше тут псів на дорозі не раз чавило. Бувало, що трьох за рік. Швидко переводяться.— І далі: — Ви не беріть це в голову. Я його на кукурудзяному полі зарию.

Мати підійшла до Ружі Шаронської, яка досі сиділа на підніжці, здригаючись від плачу.

— Як ти, Руже? — спитала вона.— Тобі зле?

— Я бачила це. Для мене це удар.

— Я чула, як ти кричала,— сказала мати.— Ну, візьми себе в руки.

— Як ви гадаєте: це мені зашкодить?

— Ні,— відповіла мати.— А от якщо жалітимеш себе, носитимешся з собою, як із сирим яйцем, тоді зашкодить. А зара’ встань, ходімо бабці допоможемо сісти. Забудь про дитину бодай на хвильку. Малий проб’ється.

— Де бабця? — спитала Ружа Шаронська.

— Не знаю. Десь тут. Мо’, до виходку пішла.

Дівчина попрямувала до туалету й невдовзі вивела звідти бабцю, допомагаючи їй іти.

— Вона там збиралася спати,— сказала Ружа Шаронська.

Бабця всміхнулася:

— А тут файно,— озвалася вона.— Усі вигоди, і вода ллється. Мені там подобається,— задоволено додала вона.— Я б добряче задрімала, якби не розбудили.

— Нефайне це місце, аби спати,— сказала Ружа Шаронська, допомагаючи бабці залізти в машину.

Стара щасливо всілася.

— Мо’, це не файно, але файно, файно,— сказала вона.

— Їдьмо,— сказав Том.— Нам тре’ милі й милі здолати.

Батько пронизливо свиснув.

— Ану, де малі?

Він знову свиснув, засунувши пальці до рота.

Одразу ж діти вибігли з кукурудзяного поля — попереду Руті, а за нею Вінфілд.

— Яйця! — закричала Руті.— Гляньте!

З десяток м’яких, сірувато-білих яєчок лежали у неї в брудних жменях. І коли вона простягла руку, її погляд упав на мертвого пса біля дороги.

— Ой! — вигукнула дівчинка.

Руті з Вінфілдом повільно наблизилися до собаки. Оглянули пса.

Батько гукнув дітей:

— Ну скоріш, а як не хочете — кинемо вас.

Він поважно розвернувся й рушив до вантажівки. Руті глянула ще раз на сірі яйця плазунів у себе в руці, а потім закинула їх. Діти залізли на борт вантажівки.

— У нього очі ще були розплющені,— сказала Руті пошепки.

Але Вінфілд пишався, що побачив таке видовище. Він сміливо заявив:

— У нього кишки розлетілись усюди — усюди,— він помовчав,— усюди — усюди...— провадив хлопчик, і раптом повалився, і його вирвало над бортом вантажівки.

Коли Вінфілд устав, то очі в нього були повні сліз, а з носа текло.

— Він не такий, як свині, коли їх заріжуть,— пояснив хлопчик.

Ел підняв капот «гудзона» й