Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Аджаала закипала від гніву, після всього, що Олімпія накоїла, з нею будуть носитися? Ну, вже ні.

–Ти думаєш у такому стані вона дієздатна? –вона стиснула руки в кулаки, зрівнявшись із ним. –Годі тобі, Пітере, вона навіть навчитися толком не встигла! Не змусила себе навіть тиждень відвідувати Інститут. Вона помре при першому ж ударі, і ти знаєш це! Кинешся захищати її там – загинеш сам!

–Не кажи так. – застеріг Пітер. – Не встигла, значить, погано навчали, ясно?

–В тобі говорить сліпа любов.– вийшла вперед Аджаала.– Воно й зрозуміло, ти її батько. Але я бачила її в справі. Вона не сконцентрована і відверто лінива. Якщо ти справді любиш доньку, придумаєш, як убезпечити її, щоб вона не потрапила на Верхнесферу.

–Боюся, це не вийде.– відповіла Містрал.

–Ой, ба, не починай хоч ти! – роздратовано повернулася до неї дівчина.

–Мені байдуже до ваших чвар, Аджаало. – підняла руку бабуся. – Вона розбудила мортленів. Вони не допустять, щоб війна вершилася без ватажка.

–Ти хочеш сказати, що вони затягнуть її на свій бік? – не зрозумів Пітер.

–По суті в них тепер її кров. – міркувала Містрал. – вона стане частиною їхнього війська.

–Ні.– хитав головою Пітер.– Повинен бути шанс врятувати її.

–Для початку, потрібно зняти з неї екзоцентри відьом Кігтя. А там, спробуємо якось утримати її.

Пайпер привела заплакану Олімпію в будинок і посадила на диван. Містрал взяла її руку, промовляючи заклинання.

–Що ви робите? – заїкаючись, запитала вона.

–Намагається врятувати тебе.– відповіла Аджаала.

–Це все я... це я... навіщо я потяглася на цю кляту Верхнесферу... через мене Тіо мертвий... через мене...

–Ой, та годі скиглити! – крикнула Аджаала, стукнувши рукою по столу.

Олімпія підскочила.

–Не груби.– застерегла Пайпер, її очі загорілися.

–Досить ставитися до неї, як до квітки, зрозуміло? – крикнула Аджаала, дивлячись на Пайпер. – Вона завжди буде нюнею, якщо не навчиться брати відповідальність за свої вчинки. А тепер слухай сюди.– вона нахилилася до Олімпії, її очі були темно–бордового кольору, майже чорними від гніву.– Ти винна в усьому, що сталося, це так. Але найголовніше зараз виправити те, що ти накоїла. Поки ти сидиш і пускаєш соплі на стіл, нічого не відбувається, зрозуміла? Вставай, збирай себе докупи і борись, інакше смерть Тіордана була марною. А ми обидві розуміємо, що так бути не може. Якщо не знайдеш у собі сили боротися – не стій на шляху в нас усіх. Вирушай до діточок у сніговий ліс і перечекай бурю. Але не смій зараз отруювати настрій нам усім. Завдяки тобі всі ці люди готові йти на вірну смерть. Просто тому, що ти не змогла стати нормальною відьмою. Так будь хоча б нормальною дочкою, сестрою і племінницею. Зараз це все, що ти можеш. Якщо вже не гідна бути Олімпією Ратмор, покажи, що здатна стати Олімпією Ґотлін.

Аджаала піднялася і зробила крок до дверей.

–Навіть я б краще тобі носа не втерла. – хитала головою Анабелль.

Хелена втупилася на неї осудливим поглядом і підійшла до Олімпії, сівши праворуч від неї. Вона міцно обіймала подругу руками, поклавши голову на плече.

Містрал продовжувала чаклувати, але кільця ніби зрослися зі шкірою.

–Може чикнемо її пальчики, а потім пришиємо назад? – запропонувала Анабелль.

Еймарк глянув на неї здивованим поглядом.

–Що? Я, що одна про це подумала? – запитала дівчина.

–Взагалі–то... ідея... – задумалася Олімпія... – Це можливо?

–Кільця зачаровані. – відповіла Містрал. –Вони стали частиною фаланг, а тому не знімуться з обрубаних пальців.

–І, що робити? – запитала Олімпія.

–Я намагаюся зняти з них чари екзоцентру. Вони стануть просто прикрасами.

–Які я ніколи не зніму? –покосилася дівчина.

–Схоже на те.

–А, що таке? – засміялася Анабелль. –Набридли?

Олімпія послала подрузі гнівний погляд.

–Може, варто було подумати, що одягаєш на пальці? – продовжувала Анабелль.

–Звідки мені було знати?! – крикнула вона і стіл під її пальцями запалав.

Усі відскочили подалі від столу, Олімпія глянула на руку, вона знову нагрілася.

–Що це було? – перелякано запитала вона.

–А ти знаєш, що таке екзоцентр? – роздратовано запитала Містрал, взявши руку дівчини.

–Осередок сили. І, що?

–А те, що це як мінімум шість сил відьом на твоїх руках. Отже, ти володієш їхніми здібностями.

–Я тепер маг?

–Знову за старе.– закотила очі Анабелль.

–Не зовсім. –пояснювала Містрал – Сила після смерті відьми непередбачувана. Ти та сама відьма, що й була, просто...

–З підсилювачем?

–На зразок того.