Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Це може допомогти в бою?

–Якщо я не зніму чари, вони зможуть перетягнути тебе на свій бік. Сила цих кілець плюс до твоєї особистої, непередбачувана. Ти можеш стати цінним союзником, але не противником.

–Тоді потрібно придумати, як утримати мене на нашому боці.

–Таких заклять не існує.–сказала Містрал.

–Заклять можливо.– задумався Ейдан.– Але магічно перешкодити можна спробувати.

–Як?

Ейдан і Еймарк переглянулися, вочевидь, без слів розуміючи одне одного.

–Очевидно, що змусити тебе переметнутися зможе тільки сильна взаємодія на твої думки і душу.– повідомив Душечтець.

–Ми з Еймарком спробуємо поставити заслони.– підхопив Ейдан.– Починати потрібно просто зараз, інакше не встигнемо.

–Що мені потрібно робити? – запитала Олімпія.

–Заплющ очі і слухай.– сказав Душечтець.

Вони втрьох заплющили очі, Олімпія затремтіла. Під час медитації Еймарк піднімався над землею, навколо його рук і голови клубочився сірий туман. Це відбувалося кілька хвилин, усі не зводили очей від того, що відбувається.

Ельга перенеслася до палацу, Дженніфер міцно обійняла її.

–Ну, що? – запитала вона.

Ельга похитала головою, Дженніфер погладила її руку.

–Не засмучуйся. А, Джина?

–Уже в місті, займається приховуванням його під щитом. На період бійні залишиться там. Боюся, що, якщо покине, і чого доброго буде поранена, щит розвалиться.

–Ми з усім упораємося. – підбадьорила її Дженніфер.

–Де Кріс? – запитала Ельга.

–З маленьким. – відповіла Ясноока.– Крістіна дуже нервує...

–Вона вагітна, інакше бути не може. Твоєму братові краще залишитися з половиною. Перенесіть їх у ліс до решти, там безпечніше.

–Він хвилювався, щоб його не визнали боягузом.

–Джен, у такий момент я поважаю кожного "боягуза", за те, що віддав перевагу безпеці сім'ї перед безглуздою війною з безсмертними істотами... – нервово відповіла Ельга і сумно перевела погляд на чоловіка. Ейдан був зайнятий, намагаючись проникнути в думки Олімпії, захистити її. Як же Ельзі було неспокійно. Як вона сподівалася, що війн більше не буде. Раптово її руку підхопили, переплетячи пальці. Ельгорт мав такий самий неспокійний вигляд, як і вона, він перевів погляд на сестру, і вони кивнули одне одному. Так було завжди, вони були здатні спілкуватися подумки й розуміли будь–яку емоцію без слів.

–Шейла–Патрісія вже там? – запитала Калерія, глянувши на Ельгорта.

–Так. Анжела прибуде на Верхнесферу з нами.– кивнув він.

Ельга промовчала про ще одну зустріч, яка трапилася після її відвідин холостяцької квартири Джима. Але вирішила, що поки що Ельгорту про це знати не потрібно. Вона поклала голову на його плече.

"Ми впораємося. Не сумнівайся.",– пронісся голос брата в голові Ельги.

Вона підняла на нього очі, їй би його впевненість. Верховна Королева зовсім не була сповнена рішучості в цьому питанні. Чесно кажучи, вона взагалі не вірила, що цю війну можна виграти, і ці думки відвідують ще до її початку. А що стане на полі бою?

–Вже час.– кивнула Гаала, матеріалізувавшись у палаці.

Ельга напружилася, вона змінила сукню на зачаровані обладунки й поманявши пальцями, нарядила в схожі всіх у кімнаті. Гаала оглянула сталевий ліф і рукавички.

–Спасибі, Ельго. – відповіла відьма. – Не очікувала, зізнаюся.

–Чого? –не зрозуміла королева. –Що я стану захищати своїх союзників? Нам давно час закопати сокиру. Але для початку, розібратися з мортленами.

Ельга стиснула в руці, вкритій сріблястою рукавичкою з делікатною візерунчастою роботою, меч із прикрашеним руків'ям. На голові, закінчуючись над бровами, виблискував шолом із такого ж матеріалу, як і рукавичка. Обладунки були тонкої ельфійської роботи, ніби мереживо з тонких перетинок срібла, вони могли захищати від поранень будь–якого клинка. Проблема полягала в тому, що Ельга й гадки не мала, чи стануть мортлени вести війну зброєю.

Вона зірвала з себе довгий чорний плащ, прикрашений морозним візерунком.

Укривши плащем п'ятирічного сина Адріеля, вона підняла його підборіддя, поцілувавши його в лоб. Поманивши пальцями, вона зробила видимою дочку Джордану. Її діти були двійнятами, Адріель поки не набув свого дару, Джордана була дуже розвиненим щитом, жодні чари не могли торкнутися її, це давало їй змогу ставати невидимою і захистити будь–кого, кого торкнеться. Ельга посадила дітей на Айларіана і, притулившись чолом до чола барса, прошепотіла:

–Відведи їх. Захищай їх ціною власного життя. Адріелю, не відходь від сестри і не знімай плащ.

–Мамо... – Джордана простягнула до неї руку.

–Я знайду вас. – пообіцяла Ельга. – Але я не допущу, щоб ви постраждали. Тримайтеся одне одного.

Вона відійшла на крок.

–Біжи! – сказала вона барсу.