Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Що, Верховна, думаєш, як краще нас знищити? – хмикнув Джуліян.

–А ти один, серед них балакучий? – саркастично кинула Ельга. – Інші язики проковтнули?

–Когось проковтнув...–крокуючи вперед, почав він.– Когось катували, позбавивши язика навіки... комусь роз'їли черв'яки...–він засміявся, потиснувши плечима.–Всяке бувало. Я новенький у їхньому скромному товаристві. Буду перекладачем, якщо зволите.

–Що вам потрібно? – запитав Ельгорт, ставши поруч із сестрою.

–Серйозно, Ельгорте? – повернулася до нього Ельга. –Хочеш розводити дипломатію? Ми не на переговори з'явилися.

–Прикро. Наші вимоги скромні.– поклав руку собі на груди Джуліан.

–Так, розкажіть. Зовсім необов'язково було спускати нас сюди.

–Принц готовий до переговорів? Приємно чути! – Джуліан засміявся. –Ось, але, бачте... ви прийшли воювати з нами, а не розмовляти. Про що свідчать шість обгорілих тіл наших братів там, нагорі.

–То навіщо говориш тоді? –здивувалася Ельга. –Давайте почнемо, навіщо витрачати час без толку.

–Яка ж ти кровожерлива, Ельго. – поцокав язиком він. – Смак темряви важко забути, чи не так? Ти стала б чудовим союзником...

–Про це можеш забути.– сказав Пітер, ставши поруч із сестрою.

–Що ти можеш знати, дитино? – запитала Ельга, підійшовши впритул до Джуліяна, – Скільки тобі? Вісімнадцять хоч є? Я на двісті тридцять років старша за тебе. Ти справді думаєш, що смієш оцінювати мої дії?

–Нехай навіть так. Я всього лише дитя, але я помер, відродився і навіть зараз в сто разів сильніший за велику й жахливу Ельгу Ґотлінську.– З глузуванням заявив хлопець.

–Ти говориш із королевою.– нагадав йому Ейдан.

–Вона не королева мені. – перевівши мертвий погляд на Ейдана, відповів Джуліян.– Народ мортленів існував ще до псевдомогутнього роду Абрахама. Це наша земля, у ньому королі тільки ми.

–Королі, що живуть у похованні? Чудово. Ким командуєте? Дохлими щурами? – розреготався Пітер.

Джуліан схопив його за шию, коріння поповзло по зап'ястях хлопця, обернувшись навколо шиї Пітера.

–Не смій говорити про мортленів нешанобливо, принце.

Пітер загорівся з ніг до голови і рука Джуліяна запалала. Він відсахнувся, трясучи рукою, і втупився на них.

–Ця земля завжди належала першим магам і смертним. Ви забрали її, прийшла черга повернути вкрадене.– заявив Оматей, здійнявши підборіддя, Аделайн кивнула, міцно стискаючи руків'я меча.

–Ось тепер і правда. – заявив Джуліян, блиснувши чорними очима.– Розмовам кінець.

–Ех шкода... ми так і не дізналися про ваші підступні плани.– хитав головою Пітер.

–Не бійся, дізнаєшся, коли я вбиватиму тебе.

–Все... набрид! – зітхнула Ельга, схопивши Джуліяна за обличчя. – Гадаю, краще буде, якщо всі мортлени зберігатимуть мовчання.

Вона натиснула на його щелепи сильніше, всадивши гострі наконечники срібних рукавичок у щоки, і його рот відкрився. Ельга схопила його язик рукою і, затиснувши його, витягла назовні і рвучко відсікла клинком. Джуліян заволав, вириваючись. Ельга кинула відсічений чорний язик на землю, а Пітер, розреготавшись, кинув у нього вогняну кулю. Коли мертва плоть запалала, супроводуючись млосним запахом гнилі та вогкої землі, Джуліян скинув руки, закликаючи чорне коріння, що виповзало з землі, стрибаючи у його долоні.

Мінджу і Демін злетіли, підпалюючи всю землю навколо мортленів. Тай, перетворившись на білого тигра, гриз, на пару з левами Джії, п'ятьох некромагів. Ліам, перетворений на вовка, побіг уперед, вгризаючись у глотку іншого мортлена. Ельга відбивалася від коріння, яке Джуліян жбурляв у неї, поранивши обличчя. Це коріння залишало глибокі подряпини в броні і часом, навіть вражало її. Під час бійні всі вони розділилися, настільки залучені в бій, що не могли озирнутися на своїх. У них не було жодної тактики, жодного єдиного плану, тому, що про мортленів не відомо практично нічого. Вони воюють чорною магією. Їхній дар – умертвіння і повернення до життя. Свистіли червоні стріли, спрямовані воїнами Сердець, клубочився фіолетовий туман сирен Душ. Калерія вражала мортленів блискавками, але вирубали їх вони ненадовго.

–Що це? – запитала Есме, глянувши, що з–під землі вибралася чиясь рука.

–Схоже, хтось проспав початок битви. – замахнувшись полум'яним мечем, відповів Пітер.

–Тіордане?! – скрикнула Олімпія.

Аджаала впустила клинок, почувши його ім'я, і тут же була повалена з ніг коренем.

Вона перевела погляд на Олімпію, яка бігла до хлопця, що повстав із могили. Той виглядав відстороненим, зустрівшись очима з Аджаалою, він поманив пальцями, і коріння, що стискало зап'ястя дівчини, принесло її до нього, плавно звільняючи її.

–Як це можливо? – тремтячим голосом запитала вона, піднявшись.

–Коли я помер, Олімпія благала мене повернутися до життя. Слово спадкоємиці Кігтя закон для мортленів, тому я був похований.

–То вона могла просто зупинити війну одним словом?

–Боюсь, що ні. Її наказ може спрацювати виключно у справі залучення нових бійців у мортлени.