Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Відьма зробила крок до урвища, виставивши руки перед собою. Вона промовила заклинання і туман заклубився, ніби всмоктуючись у її долоні. Під урвищем була гола земля, жодного сліду Джуліяна чи будь–кого ще.

–Вони зникли? – з надією запитала Ебіґейл.

–Швидше зачаїлися. Накопичують сили.– хитнула головою Містрал.

–І який план? – поцікавився Пітер.

–А він у нас є? – саркастично запитала Ельга.

–Почекаємо, коли вони залишать могили, тоді піднімемо їх у повітря.– сказала Містрал.– Потрібно, щоб усі були при повному озброєнні.

–Маги мають задіяти дар на повну, відьми, сирени та німфи прикриватимуть із тилу.–кивнула Тильда.

–А чому це маги вперед? – запитала Есме.

–Тому що маги спритніші у своїй силі, відьмам потрібен час на прочитування заклинання, сирени і німфи слабкіше тримають удар, без образ.– озирнувшись на Вайолет, сказала Гвендолін.

–Всі, хто володіє магією перевтілення в інших істот, починайте зміну вигляду. У тілі тварини ви невразливі.

–До якогось моменту...– хмикнув Тай.

Ельга кинула хлопцеві нервову усмішку.

–Як усе закінчиться...–почала вона.–Не проти поповнити лави моєї варти?

–Вважатиму за честь, Ваша Величносте.– криво усміхнувся Тай.

Пайпер поклала руку на плече Ельги.

–Ми з усім упораємося. – підбадьорила вона. – Ось покінчимо з мерцями й повернемося додому, намішаємо коктейлів і дивитимемося те безглузде шоу, що полюбляє Кортні.

Ельга обійняла її, їй хотілося б вірити в це. Поруч із ними матеріалізувалася Смерть, у незмінному плащі та з косою Женця. Її погляд був затуманеним.

–Ліліт? – здивувався Еймарк.

–Що ця скотина тут робить? – скривилася Анабелль.

Смерть пройшла вздовж натовпу Ґотліна, що зібралися для оборони, і, взявши Анжелу під руку, повела за собою. Життя виглядала розгубленою, але не чинила опору. З моменту, коли стало зрозуміло, що війна неминуча, вона не промовила ні слова, нервово поглядаючи на кожного.

–Анж! – кричав Ельгорт, намагаючись вхопитися за рукав дружини. – Куди вона її забирає?!

–Я попросила. – повідомила Ельга. – Життю і Смерті не можна перебувати на подібних війнах.

Ліліт повернулася, зустрівшись очима з Ельгою, вони коротко кивнули одна одній, і Анжела разом із половиною перенеслися геть.

–Що? Ти ж казала, що потрібні всі! – сперечався Ельгорт.

–Це говорила не я.– не погодилася Ельга. –Добровільно Анжела б не покинула поле бою. Зрозумій, Ліліт почне вбивати всіх без розбору, Анжела воскрешати, наплювавши на баланс.

–Який баланс може бути на війні?!– не вгамовувався Ельгорт.

–Ми воюємо з мортленами, ти ще не зрозумів?! – повернувшись до нього, запитала Ельга. – Вони поза балансом. Вони перемогли смерть, розумієш? Повстали з могил, отримавши одну краплю відьомської крові. Якщо Ліліт втрутиться, Анжела не зможе стояти осторонь. Обидві вони знищать баланс, як такий. Або воскреснуть усі померлі ціною живих, або згинуть усі повністю.

–Не просто відьомської. Це кров спадкоємиці Кігтя.– сказала Аджаала.

–Пророцтво не брехало. – кивнула Містрал.

–Я – та, що погубить Верхнесферу? – здивувалася Олімпія, викликавши роздратування сестри.

–Дійшло нарешті? – хмикнула Аджаала, склавши руки на грудях.

–Дивіться!" – крикнула Майя. – Там рух.

Ельга звернула увагу на дальній край внизу урвища, де з–під землі вибрався чоловік, весь укритий чорним пилом. Він підняв голову, спрямувавши погляд на них. Слідом за першим, із землі вибралося ще п'ятеро.

–Галеоне, зараз!

Він підняв руки і підняв мортленів у повітря.  Вони очманіло роздивлялися на всі боки, бовтаючи руками і ногами. Мінджу і Демін, перетворені на драконів, дихнули на мортленів, які, здавалося, неясно розуміли, де перебувають. Коли полум'я вщухло, на місці шести некромагів залишилися лише згорілі мерці, що повисли в повітрі, навіки втративши свої риси.

–Це було легко.– задоволено хихотів Пітер.

–Занадто легко.– насупилася Ельга, вона подивилася вниз.

З могил вибралося щонайменше два десятки мортленів. Вони групувалися, а потім усі разом махнули руками. З–під землі вирвалося щільне чорне коріння, кинувшись у дно острова руїн. Некромаги синхронно смикнули руками і весь острів почав падати вниз.

–Вони опускають нас! – кричав Хайден.

–Вони не дієздатні далеко від землі. –відповіла Гаала. –Треба залишитися в повітрі.

–Не вийде.– Галеон подивився на босі ноги.

Кожен із захисників Ґотліна, зробив те саме. Коріння, що щільно обхопило щиколотки кожного, (крім двох драконів і величезних розмірів яструба), сковувало їхні ноги, не даючи змоги переміститися або піднятися нагору. Острів хитнуло, і він шумно опустився на дно урвища. Усі похитнулися, намагаючись відновити рівновагу, наскільки дозволяла стриноженість. Найджел і Джилана поманили руками, і коріння розплуталося, відпускаючи ноги, Ельга, яка вирішила не чекати на підмогу заклинателів рослин, відсікла коріння крижаним клинком. Вона зробила крок на землю, втупившись на орду некромагів, що стояла поотдаль. Мортлени виглядали брудними, їх усіх ніби вимазали в попелі, на обличчях і руках, з чорними подовженими пазурами тягнулися петлі малюнків зі старовинною чорнокнижницькою символікою, волосся все, як одне чорне, позбавлене блиску, чорні очі–намистини, розмиті риси обличчя, невиразні. Вони всі були вбрані в лахміття, дехто в дуже старовинний одяг, пошматований на кінцях. Інші були одягнені пристойніше, але рукава і відвороти штанів були поїдені комахами і гризунами, в дірках, нерівних зрізах. Вони мали відразливий вигляд і від них буквально віяло смертю. Стояли всі нерухомо, навіть не дихали. Вони спостерігали за Ельгою, яка стала перед ними, уважно вдивляючись у кожного.