Читати книгу - "Клуб невиправних оптимістів"

статуя. Ігор смиренно чекав на хід візаві, не нервував, не дратувався; легка змовницька усмішка, як то належало гравцеві, гідному такого звання, залишала за супротивником право обміркувати майбутню стратегію початкового ходу. Але останній так і не відбувся. За дві години обміну поглядами Ігор утомився чекати на реакцію: театральні зітхання, покашлювання, скрипіння банкеткою, відсиджені сідниці. Здавалося, нічого не зміниться. Можна отак, тет-а-тет, сидіти роками — Вернер не відреагує. «Шахова партія була не найкращою ідеєю…» — подумав Ігор, сонно похитуючи головою, міцно стиснувши губи й час від часу кліпаючи. Раптом він вдався до неочікуваного кроку. Пішов своїм чорним пішаком на дві клітинки вперед. Пік профанації та абсурду. Жоден гравець, ще від дня створення шахів багато століть тому, не починав партію чорними. Справжнісіньке святотатство. Нечуваність. Щось, чого неможливо припуститися, що неможливо збагнути. Але це було так органічно, невіддільно від шахів. У Вернера аж змінилося обличчя, він остовпів і розгубився. Він дивився на Ігоря круглими очима, роззявивши рота. Похитав головою і пробуркотів щось під ніс: було зрозуміло — хід неприпустимий. Вернер без вагань схопив білого пішака й поснув його на дві клітинки ближче до чорного. Нарешті почалася партія. Ігор пішов далі другим чорним пішаком. Вернер відповів аналогічним. До третього чорного пішака Вернер зробив хід конем. Кожен гравець, навіть початківець, підтвердить, що третій хід конем — вияв войовитих намірів. Так само всі знають: людина, яка виявляє агресію, не надто погано почувається. Своїм конем Вернер «убив» двох пішаків. Гра тривала ще двадцять ходів, згодом, на загальний подив, Вернер удався до рокірування та створив Ігорю небезпечну ситуацію.

— Здається, справи в мене кепські, — постеріг останній.

— Я поставлю вам мат за чотири ходи.

— Що ж, ваша взяла, я радий, — сказав Ігор і повалив білого короля.

— Чи можу я дозволити собі зауваження?

— Прошу.

— Починати гру чорними проти правил. Це заборонено.

Усі були ошелешені таким блискавичним поверненням пам’яті. Його швидко оточили. Вітали. Обіймали. Засипали запитаннями. Вернер згадав усе, майже все. Він пригадав життя до і після пробудження. Але нічого про напад чи самих нападників. Що злегка роздратувало інспектора Маго. Ігор спробував його підбадьорити:

— Головне, що все добре скінчилося.

— Вернер не говорить нам правди. Він знає кривдників.

— З чого такий висновок?

— З його вагань перед початком розмови. Він замислився й вигадав оцю діру в спогадах.

— Ви мене дивуєте. Він просто не міг дібрати слів. Людина не брехатиме, якщо до неї щойно повернулася пам’ять.

Альбер Маркюзо пригостив усіх «Кларет де Ді», який надто вже скидався на кращі сорти шампанського. Офіціант Жакі відкоркував з півдюжини пляшок, і зо двадцять клієнтів цим вдало скористалися. Дехто, бува, припустив, що Альбер виграв лотерею, бо був надто щедрим. А він не зажив слави марнотрата на публіку. Ігор порадив Вернерові не ризикувати з ігристим вином. Той дослухався і замовив пиво без пінки. Мадлен невтомно товкла, що то знак небес, а вона ж така боржниця. З віком вона знову кинулася в релігію, але й ногою до церкви не ступала. У неділю вранці вона працювала в «Бальто», відповідно, докоряла собі за таку недобросовісність і щиро вірила, що рано чи пізно заплатить за свою фривольність. Тому пообіцяла собі поставити товсту воскову свічку святому Антонію за його допомогу. Сам же Вернер не вбачав у своєму швидкому й чудотворному одужанні руки Господа. Адепт із нього був поганенький. Він не з тих, до кого Владика щедрий на дарунки.

— Богохулити не годиться, Вернере. Бог усе бачить.

— То так, Мадлен, нема мені прощення. Але якщо вже комусь і дякувати, то це Ігорю, і тільки. Він дбав про мене, і саме він підібрав ключа. Дякую, Ігорю.

Вони обнялися. Чи то від кларету, чи то через емоції, але в Ігоря навіть злегка закрутився світ.

— Та я нічого такого не вчинив. Це все заслуга інспектора Маго.

Таке визнання, виголошене в «Бальто», викликало бурю оплесків та навічну вдячність присутніх. Маго був вражений. Не щодня йому аплодують. Зазвичай навпаки. За тих років поліція й полісмени були в немилості. Ігор запропонував тост. Пропозиція всім сподобалася. Жакі хутко по вінця наповнив келихи.

— За здоров’я Вернера! — вигукнув Ігор, одним духом вихилив вміст келиха й кинув його до ніг, де той розбився об підлогу.

Присутні підхопили ідею, за раз спорожнили келихи й дружньо їх розбили. Келихи розлетілися сотнями друзок. От тільки Альбер, Мадлен і Жакі осторонь споглядали за цим жахіттям: рештки потовченого скла. З того дня, навіть під час святкування визначних подій, власники навідріз заборонили в «Бальто» тости а-ля рюс.

Невеликі групки взялися гарячково обговорювати подію. Присутні розділилися на два табори: містики вбачали тут божественне втручання, а безбожники — лише чергову феноменальну здатність людського тіла. Загадкове зцілення було чимось надприроднім? Чи це ще один очевидний доказ людського невігластва? Невже існує фізичний матеріалізм, чи пак тілесний, нарівні з матеріалізмом історичним? Напруга зростала. Усі перебивали одне одного. Підбурювали інших. Що перші, що другі мали в запасі цілий арсенал повчальних аргументів і прикладів. Гірко визнати, але жодна з-поміж, здавалося б, першокласних тирад так нічого й не змінила. Неспроможність переконати ближнього доводить безпомічність людства без допоміжних резервів: образи, сповненої зневаги, удару кулаком, гострого ножа, автоматичного пістолету, динаміту на детонаторі чи ядерного авіаносця. Усі наші біди проростають від спільного кореневища: наші погляди сакральні. Ті ж, хто відмовляються їх змінювати, — ідіоти, як і ті, хто піддаються переконанню.

Ігор з Вернером умостилися на банкетці подалі від галасливої юрби та ділилися пережитим.

— Мабуть, вам було нелегко все це знести, — мовив Ігор.

— Вам було не легше.

— Головне, що ми живі, чи не так?

— Саме так, треба зосередитися на майбутньому.

— Якщо не ми будемо оптимістами, то хто тоді?

30 травня 56-го року став днем офіційного заснування Клубу. На згадку про напад Вернеру залишилося єдине ускладнення — періодичний головний біль, але про це він волів більше не згадувати. Уже наступного ранку він повернувся до роботи кіномеханіка. Так вони з Ігорем здружилися, тому взяли собі за моду здибатися в «Бальто» задля шахової партії. Їх розділяло лише одне: Вернер був ранньою птахою, а ось Ігор опівнічником. Зовсім скоро останній став членом родини і призвичаївся вечеряти з Вернером, подружжям Маркюзо й Жакі. Потім він зустрічався з Віктором Володіним, що передавав йому машину на нічну зміну. Він умовив Віктора підганяти авто до майдану Данфер, а не до Нації.

Коли Віктор уперше відвідав «Бальто», одразу помітив чоловіка, підібраного ним на вулиці Толбіак