Читати книгу - "Samotni.com"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 58
Перейти на сторінку:

— Пам’ятаєш? — Войтек сентиментально роззирався по тісному приміщенню. — Колись ми тут мало ложки не мили. Після кожного тренування заходили… Я вже боявся, що ніколи більше не побуваю. Приємно повернутися «додому».

— Я теж про це сьогодні думав, — Віктор махнув рукою у відповідь на усмішку знайомої офіціантки. — Але без тебе я міг би сюди й не потрапити.

— Та що ти! Ти сам вирішуєш, де ти є…

— Не завжди, — Віктор спохмурнів. — От, наприклад, Мальвіна… Хіба вона могла вплинути на те, що скоїлося?

— Раніше, ймовірно, не могла, але зараз… Шкода тільки, що заплатила так дорого… Ну, і вся школа про неї говорить. Їм аби язиками чесати. У чужому нещасті можна порпатися…

— У нашому класі все навпаки…

— Згоден, — притакнув Войтек, — але це заслуга Зоськи.

Вони замовкли, опустивши похмурі очі у склянки з «колою».

— Мальвіна, я, ти… всі ми жертви дивних мрій наших старих, — порушив тишу Войтек. — Точніше, вони відібрали в нас звичну дитячу буденність… канапки до школи, настирні питання про контрольну роботу, власний куток, хоч би навіть з нестерпними братами й сестрами на голові. Не кажучи вже про собаку чи кишенькові гроші.

— Ти не хотів би й собі з ними? В Ірландію?

— Я був би ідіотом! — Веснянкувате обличчя Войтека, хоч хлопець і намагався посміхнутися, залишалося напруженим і блідим. — Мій двоюрідний брат влаштував мене на шабашку, — розповідав він далі. — Мабуть, я заробляю тут більше, ніж вони там. Щоправда, вихідних у мене нема, часом ішачу і в суботу. Хоч я «мерсом» із крамниці двоюрідного брата не виїжджаю, але вистачає. Навіть на кіно або стареньку книгу. А в моєму рідному будинку я частіше зустрічав судового виконавця, аніж батька.

— А я? — підхопив Віктор після розповіді Войтека. — Скільки часу мало минути, перш ніж я зрозумів, що мати не вернеться по мене літаком? А проте мені й досі краще її звинувачувати, ніж хвалити себе… А може, тепер уже інакше? — він пристає на цю спокійну думку. — Відколи у мене є Шимон, Йоанна, то мені начхати, яка погода в Англії і з яким Джоном мати закладає чергову угоду з любов’ю…

— Ще «коли»? — спитав Войтек і, не чекаючи на відповідь, рушив до бару.

— Агов, коноплястий, ми знайомі, еге ж? — перед Войтеком виростає Шланг з неодмінною цигаркою. — І якось незле складається, що ми знаємо один одного як свої п’ять пальців, бо нам із приятелем потрібне бабло…

— О, що це тут за олень?! — тішиться п’яний Приколіст, міцно вбиваючи Войтека у плетене крісло. — Ну, рогатий, за роботу! Де твій товстий гаман? Давай, давай, а не витріщайся! Світлину дівчини з гаманця ми тобі віддамо!

Войтек мовчить, але навіть якби він спробував щось сказати, його голос потонув би у колективному реготі, до якого долучається такий собі Молокосос.

— Хіба ми знайомі? — наважується спитати Войтек, начебто розраховуючи на допомогу сухорлявого підлітка у спортивній кофті.

— Не загравай до мене. Я з тобою не піду! — підліток крутить зап’ястям і стегнами. Всі регочуть.

Він задирає носа, гордий з того, що його дотеп так розсмішив друзяк. Хлопчина залюбки докинув би щось іще. Насправді він зробив би все, щоб укинути чергову пайку веселощів. Нічого не тішить так, як успіх на випробувальному терміні. Тоді ти готовий зробити що завгодно.

— А якби я таки наполягав на цьому побаченні? — чує він позаду. — Гарно про нього тебе попросив?.. — Віктор стоїть, злегка розставивши ноги, з пляшкою «кока-коли» в лівій руці. — Таке солодке тет-а-тет.

Западає тиша. Войтек насилу підводиться, потираючи рукою зболіле плече.

— Хтось тут аж проситься, щоб йому трохи підрихтували табло… — озивається Молокосос, але Шланг перериває його на півслові.

— Якщо хтось і проситься, то, певно, ти, кавалок. Не засмучуй нашого доброго друга, — додає він, запобігливо дивлячись в очі Віктора.

Приколіст нічого не говорить, хоча вельми хотів би сказати Віктору, яка честь зустрітися з ним. Не так давно телефонував бос і хвалив помічника. Після цієї новини Валек три дні ходив, як у воду опущений. Уже всі в компанії знають, що Віктор вхожий до верхівки штабу. Само собою, Майорова довірена особа…

— У кожному разі, погано те, що цей зелений смердюх… Цей жовторотий новачок… З твоєї школи… А тобі, Вікторе, і потрясному приятелю — приємного вечора, — з усмішкою белькоче Шланг. — Валек теж тебе вітає, — додає він улесливо, нетерпляче дивлячись на вхідні двері.

— Ну, гаразд, — підхоплює Приколіст. — Було приємно, але нам уже час. Валимо звідси, панове…

Віктор точно виливає вміст пляшки. Войтек цінує його зусилля і схвально киває.

— Тобі б в аптеці працювати, — каже він другові. — Я б не міг. Дивись, як у мене рука труситься, — показує Войтек, підносячи до рота тремтячу склянку.

Щоденник Зосі

А ще не так давно я найдужче переймалася тим, яку виставу у Варшаві вибрати для 11-Б, дібрати сукню, що хвилювала б одного програміста. Шукала засіб для виведення плям, бо наші ганчірки останнім часом нагадують справді ганчір’я. Вибирала ім’я для нового цуценяти в притулку, яким здебільшого опікується Йоанна.

Тепер я зрозуміла, як чудово, коли маєш якийсь вибір. Ми глибоко нещасні, коли позбавлені його і маємо прийняти те, що дає нам доля. Не

1 ... 44 45 46 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Samotni.com», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Samotni.com"