Читати книгу - "Подих диявола"

дізнатися про подію, але нехай це вас не турбує. Я ваш король і найвищий священик. Я все бачу і знаю. У мене повсюди є очі й вуха.

— Ну й хвалько, — прошепотів Оскар.

Схоже, король вирішив продемонструвати дешевий трюк. Звісно, робив він це дуже переконливо. Оскар помітив, що палацова варта непомітно утворила кільце навколо площі.

— Народе Поронга, — вів далі монарх. — Я прибув із поганими звістками. Не знаючи того самі, ви дали притулок у себе ворогам. Чужоземцям, у яких немає поваги до наших традицій і наших предків. Вони прийшли тільки за тим, щоб відняти в нас нашу країну, — драматичним жестом він указав на п’ятьох мандрівників. — Вони обіцяли допомогти нам, але виявилися найзвичайнісінькими завойовниками. Я був дурний і повірив їм, але тепер їхні наміри мені розкрилися.

— Що таке він говорить? — розгубилася Шарлота.

Оскар був такий вражений, що не міг видати ні звуку. Інші — і насамперед Дималь — від жаху застигли.

— Голландці прибули з іншого кінця світу й хочуть вигнати нас із нашої власної країни. Вони хочуть забрати наш прекрасний острів собі й вичавити з нашої країни всі соки. Разом із тим, вони викликали гнів кам’яних. Прокляття, яке щадило нас багато років, вирвалося на волю. І зараз буде ще гірше, ніж раніше. Ви думаєте, це просто збіг? Я не вірю в збіги. Я вважаю, що в тому нещасті, яке трапилося з вами, винні чужоземці.

— Але ж… — Гумбольдт схопився за ціпок, але

Дималь утримав його в останній момент.

— Будь ласка, не треба, — заблагав він.

Гумбольдт опустив руку.

— Голландці з гвинтівками й гарматами — причина всіх лих, — вів далі Бхамбан. — У них немає поваги до богів, вони насміхаються з наших традицій. Вони привели сюди інших чужоземців: китайців, індійців, арабів. Наші портові міста перетворилися на величезні борделі. Своїм непотребством вони розбудили давнє прокляття.

Король крокував перед жителями села. Зібралися вже всі. Оскар налічив майже сто п’ятдесят людей, і всі вони, немов зачаровані, слухали свого короля. Багато хто плескав у долоні, деякі схвально шуміли.

— Мене вислали в храм і відібрали владу, — кричав король. — Але в мене ще залишився голос, і я кажу: геть! Нехай повертаються за море, звідки вони й прийшли, і нехай повернуть нам нашу країну. Тоді знову настане мир.

Його очі, що гарячково палали, зупинилися на п’ятьох друзях. Усі мешканці села теж дивилися на них, але тепер уже відверто ворожо.

В Оскара стислося серце. Ще вчора їх так радо тут приймали, а тепер…

— Чи знає Поортвліт, що тут відбувається? — прошепотів він.

— Навряд чи, — ледве чутно відповів Гумбольдт. — Якби в нього була така підозра, навряд чи він би дозволив нам так просто сюди приїхати. Поортвліт недооцінив Бхамбана. Це не безневинний монарх. Якщо хочете знати мою думку, Бхамбан давно планував щось подібне. І я виявився таким дурним, що потрапив у його пастку.

Оскар криво посміхнувся:

— Дурними виявилися ми всі, якщо вже на те пішло.

Бхамбан продовжував говорити. Він крокував перед юрбою й перераховував гріхи колонізаторів за останні кілька років. Голод, погані врожаї, хвороби. Навіть Кракатау вибухнув винятково через голландців. Гірше за все, що його словам вірили. Лунало дедалі більше схвальних вигуків. Багато хто вимагав смерті мандрівників.

Оскару все ще було незрозуміло, заради чого король затіяв усю цю викривальну промову. Невже він хотів змусити людей повірити, що в нападах кам’яних винні колонізатори? Схоже, навіть Дималь йому вірив. Принц згорбився й, здавалося, ладен був провалитися під землю від сорому.

Що ж відбувається?

Але далі подумати він не встиг, тому що цієї миті Бхамбан зупинився й підняв руки.

— Мій улюблений народе! — Він почекав, поки затихне гул голосів. — Мої любі піддані! Прошу вас, заспокойтеся. Я розумію ваш гнів. Я теж почуваюся обманутим і використаним. Ночами приходять кам’яні й обкрадають нас. Забирають продовольство, тварин і, що найгірше, чоловіків, жінок і дітей. Коханих, із якими ми провели все наше життя. Це може трапитися з кожним. І є тільки один спосіб уникнути цього. Жертва, — він підняв руки в драматичному жесті.— Боги мені свідки. Я був і в інших місцях, де матері так само охоплені горем. У мене болить серце, що доводиться платити таку високу ціну. Але все ж таки, коли жертву було принесено, кам’яні більше не поверталися. Село звільнялося від зла. Люди знову жили у мирі та спокої.

Він зробив паузу, щоб подивитися, чи справили його слова потрібний ефект. Коли пролунали голоси й зажадали тягти жереб, король удоволено кивнув.

— Цілком правильно, жереб, — заявив він. — Найчастіше це єдиний спосіб уникнути гніву кам’яних. Але цього разу ми не принесемо в жертву нікого з вас.

Загули здивовані голоси. Жителі села ловили кожне слово Бхамбана.

— Так, ви почули правильно, крикнув король. — Цього разу заплатять ті, хто винен у наших негараздах. Чужоземці,— він указав на мандрівників. — Вони.

Оскар помітив, що поки монарх говорив, їх оточили охоронці.

— Вони мають відповісти за нещастя, які нам заподіяли. Я звелю схопити руде дівчисько й відправити її до кам’яного. Щоб ми всі знову могли спати спокійно.

Усі погляди обернулися на Лєну.

Дималь, який досі сидів спокійно, підхопився. Так не можна! Усе, що тут відбувалося, порушувало закони